12 липня 1893 року в Чикаґо на з’їзді Американської історичної асоціяції тридцятидволітній асистент Вісконсинського університету Фредерик Джексон Тернер виступив із доповіддю «Значення фронтиру в історії США». Ідея була в тому, що фронтир це такий «цивілізаційний кордон», що «колоніста сформувало дикунство».

Відтоді «штудії фронтиру» означили собою американську історіографію, і американский історичний цех трансформувався «в одне велике товариство імені Тернера».

Автор ціеї монографії виходить з ідеї Тернера, але поперше наголошує, що сьогодні дослідники здебільшого тлумачать фронтир як зону інтенсивної взаємодії різних культур, а по друге, і це головне, – що Україна, яка має фронтир у самій назві і на тій порубіжності вибудовує свою ідентичність, досі сприймає його як символ, а не як досвід.

Щодо України, то, здавалося б, реалії фронтиру тут давним-давно належать історії, але ознаки його відчутно і далі. Втім, вплив фронтирного минулого на формування модерної української ідентичности перебільшувати не варто. Зрештою, Україна – далеко не єдиний із ранньомодерних фронтирів Европи, що здобув незалежність наприкінці XX століття. Як символ фронтир забезпечує українцям їхню ідентичність, а от суто фронтирні амбівалентна лояльність і «роздерте сумління» шкодять їй, – надто саме тепер, коли водночас із перетворенням Донбасу на мілітарний фронтир, ціла Україна, своєю чергою, знову стає порубіжжям европейської цивілізації, зоною жорсткого протистояння експансії Росії.

Ігор Чорновол. Компаративні фронтири: світовий і вітчизняний вимір. – К.: Критика, 2016.