Чорний Арлекін, творіння тверді з хаосу, космонавти-скрипалі, люди-тіні та квіти крупним планом – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва.
Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)
Арлекін – найзагадковіша фігура італійської комедії дель арте. Він венеціанець, веселий, хитрий слуга. Але під цією довгоносою маскою ховається Еллекен, привид-вершник з Дикого полювання, відлунок темних германських міфів. Саме ця амбівалентність, напруженість між веселим та страшним, робить Арлекіна таким плідним для мистецтва – пригадаймо хоча б містера Харлі Кіна Агати Крісті. Юрій Вакуленко (директор Національного музею Київська картинна галерея) працює над образом Арлекіна вже 25 років. Вперше він звернувся до цього персонажу в «епоху змін», у 1994-му, і з тої пори створив дюжину полотен, які відображають оманливість світу – яскравого, як латки на вбранні блазня, загадкового, як його маска. І можна було б сприймати проект Юрія Вакуленка як веселий карнавал, аби не чорний Арлекін на одному з полотен. В ньому вже немає нічого від комедіанта, тільки втома Еллекена, який більше не хоче полювати на людські душі. Виставка «Арлекініада» працює до 16 квітня.
Triptych: Global Arts Workshop (Андріївський узвіз, 34)
Максим Дєтковський – дизайнер інтер’єру та художник. Дизайнер повинен вміти працювати з різними матеріалами й фактурами, і Максим це успішно демонструє – своєю оригінальною художньою технікою. Будівельний лак фіксує фарби на полотні, дає їм можливість текти річками, застигати кам’янистими пустелями, виступає той силою, що може зупинити час. Шар за шаром з хаосу перших широких мазків твориться небо і земля, дерева, вулкани, хмари… Втім, можливо це і не хмари. Нефігуративний живопис Максима Дєтковського не є директивним, він не вказує глядачеві, що саме той повинен побачити у кольорах та фактурах, тільки пропонує фантазувати. І тому полотна Дєтковського так легко вписуються у сучасний інтер’єр, який дає свободу особистості.
Ornament Art Space (вул. Анрі Барбюса, 53)
Андрій Петкевіч, художник з Білорусі, нещодавно проводив виставку в галереї «Білий Світ». Сьогодні ми можемо побачити його роботи різних років. Високопрофесійний реалізм Петкевіча щільно межує з сюрреалізмом, ці два стилі в його роботах постійно міняються місцями, перегукуються, мімікрують. Розкішний голландський натюрморт на ще гарячій танковій броні, кулемет «максим» розстрілює вареного рака, космонавти грають Мадонні та немовляті на скрипці… Це дійсно «Іншы погляд», інший спосіб осмислення нашої чудернацької реальності. Виставка працює до 19 квітня.
Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)
Олександр Найден теж працює з реальністю – але якщо у Петкевіча вона піднесена, то у Найдена знижена, примітизована, наївна. Це реальність людей-привидів, які втратили колір та об’єм, але не забули, як бавилися з ляльками, грали в лопухах, підсовували травичку червоному клопу-москалику, як були піонерами та дуділи в горни. Люди-тіні вдивляються в нас, глядачів, а нам не хочеться вірити, що насправді це наша реальність: якісь забори, лисі клумби, втомлені зеленуваті обличчя, занехаяні будівлі, заводські труби… До експозиції увійшли роботи з циклів «Аварійне селище», «Бузина цвіте» та «Сліпа лялька», виконані гуашшю.
Lera Litvinova Gallery (вул. Набережно-Рибальська, 3, 9)
Є така байка – японець з європейцем запізнилися на поїзд і поки чекали наступного, європеєць нервував, хотів кудись бігти, лаяв себе та залізницю, а японець сидів на сонечку, примружившись. І на запитання європейця про таку поведінку відповів: «У нас з’явився вільний час. Ми можемо милуватися життям». Живопис Алли Волобуєвої – це зупинка серед вічного бігу, можливість роздивитися квіти, комах, дерева, вікна, пляшки, промені сонця на крупних планах. Художниця часто використовую темне тло, на якому всі ці скарби, яке життя дарує споглядачеві, виступають опукло, у всій красі. Виставка «Кохання у сонячному сяйві» працює до 20 квітня.
