Стоп-корупція, живопис Сергія Животкова, васильківська майоліка та килими зі скрині – Марина Полякова рекомендує найкращі київські виставки цього тижня.

Imagine Point (просп. Голосіївський, 86/1, великий зал)

«Біля корита» – соціальна критика у мистецькій формі від Василя Змієвця та Віктора Дейсуна, виставка «неформатна», дивна, з гострими кутами. Народилася ідея у Віктора Дейсуна, коли він роздивлявся старе сільське дерев’яне корито, річ знакову, яку широко використовують у хазяйстві. З нього, у том числі, годують скотину, але, як сказала на відкритті галеристка Катерина Добровольська, не будемо ображати свиней. Ті двоногі, котрі сьогодні товчуться біля державного корита й уминають так, що неможливо відтягти, – висять на стінах у вигляді портретів без голів, але це реальні люди, і най вони себе узнають по дорогих костюмах. Корупція є перешкодою як для внутрішнього розвитку України, так і для нашої інтеграції у західне суспільство, для якого все це виглядає дикими звичаями тубільців. А найстрашніше те, що корупція вбиває воїнів і віддаляє перемогу. Так що виставка, яка провокує гіркі роздуми, є водночас протестом проти корупції, громадським спротивом і якісним художнім висловлюванням. Віктор і Василь (які раніше показували у галереї «парний» живопис) доповнили одне одного, створили гармонійну, яскраву експозицію, в якій старі порепані ночви, зрізи дерев, дощечки, палички перетворилися на артоб’єкти за допомогою фарб та фантазії.

Stedley Art Foundation (вул. Б. Хмельницького, 62б, працює за попередньою домовленістю)

Сергій Животков (1961–2000) – часточка славної мистецької династії, живописець, який належить до буремного покоління 1980–1990-х років, що творило нове українське мистецтво. Втім, манера Сергія конче відрізняється від того, що постає перед очима при згадці про переламні роки: роботи Ройтбурда, Савадова, Голосія…  «Сергій Животков залишився вірним живописному аскетизму, гармонійній палітрі майстрів раннього Відродження, ліричній проникливості та медитативному художньому процесу, – розповідають організатори. – Він поєднував технічну майстерність, успадковану від батька, академічного художника Олега Животкова, з вишуканими формальними експериментами, близькими по духу до нефігуративного мистецтва. Корпус його творів складають аскетичні пейзажі, здебільшого ведути, або колористично довершені фігуративні композиції, де присутні безліч літературно-філософських та культурних, переважно біблійних, натяків та посилань». На виставці «Постлюдія» представлено твори з «Біблійної серії» (1990–1998), у якій художник ніби вступає в діалог з флорентійським живописцем Чімабуе та безіменним майстром Холмської ікони Божої Матері.

Національний музей народної архітектури та побуту України (вул. Академіка Тронька, 1)

У Музеї просто неба відкрилася виставка «Васильківська майоліка. Світло відродження», яка пропонує подивитися на керамічні вироби – з їхніми давніми космогонічними символами, що, повільно трансформуючись від культури до культури, пережили тисячі років – як на втілення уявлень про світобудову наших пращурів. «Феномен Васильківського майолікового заводу полягає в тому, що звичайному ужитковому посуду майстри надали художньої естетичності. Вони поєднали гончарні стилі різних етнографічних регіонів України, осучаснили кольори та форми, водночас зберігаючи архаїчні естетичні коди українського гончарства», – пишуть організатори.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 29)

Виставка килимів народної майстрині із села Волсвин на Львівщині Катерини Коліди (1922–2001) – це перша демонстрація для широкого загалу доробку сільської рукодільниці з родинної колекції, який пролежав у скринях півстоліття. Катерина Коліда не мала художньої освіти й усе життя працювала в колгоспі. Вечорами та ночами вона вишивала килими, камізельки, сорочки, рушники, подушки, заквітчані особливою технікою гладі, яку сама вдосконалила. «У бабусі був неабиякий хист до малювання, – ділиться спогадами онука майстрині Оксана. – Спочатку вона малювала милом на сукні фантастичні квіти, а тоді бралася за голку. Вона була сама собі і художник, і дизайнер, і критик. Рух її голки з яскравою ниткою у дитинстві був для мене магічним процесом. Малювати, вишивати було її внутрішньою потребою. Коли вона стала зовсім немічною і збиралася з силами та сідала вишивати, то казала: «Я то люблю, діти…» Вишивала майстриня до глибокої старості, багато робіт подарувала сільській церкві. Її килимами й досі прикрашають той храм на великі свята… Виставка триватиме до 27 серпня.