Куди подіти дитину – питання, яке постає перед батьками в епоху, коли діти вже не зводять у дворі халабуди, не грають у шпигунів і не знають, що таке «море хвилюється, раз». Вони сидять вдома з ґаджетами та вимагають крутих розваг.

У Києві є аквапарк (до речі, він зачиняється на реконструкцію з квітня), боулінги, льодові катки, роллердроми та скалодроми, квест-кімнати, акваріум, та й взагалі дитячі розважальні центри на кожному кроці. Вони популярні й веселі. Але до них не їдуть цілими класами на екскурсії, по них не ходять, відкривши рота від подиву. Отже, якщо ви хочете, щоб втомлена від ґаджетів дитина не просто побігала й погаласувала, а взнала багато нового, йдіть до Музею популярної науки і техніки «Експериментаніум», як це зробили одного дня ми з сином-підлітком.

«Експериментаніум», відкритий у 2012 році, став першим інтерактивним музеєм науки в Україні. Спочатку він був розташований на Подолі, а два роки тому переїхав на Почайну (Петрівку), бо старе приміщення зробилося замалим. Почайна – це вам не тихий центр, а величезний торговельний кластер, і першим нашим квестом був пошук музею за адресою пр. Степана Бандери, 6. Навіть з навігацією можна розгубитися, так що порада – не бігайте туди-сюди, як ми, а орієнтуйтеся на заправку KLO, магазин АТБ та покажчик «Розетки» зі стрілочкою. «Експериментаніум» знаходиться в одній будівлі з «Розеткою», в 100 метрах від проспекту.

На другому поверсі ми залишили одяг у гардеробі, придбали квитки – і от воно, царство науки. Велике приміщення музею ділиться на зони «Таємниця води», «Оптика», «Акустика», «Механіка», «Електромагнетизм», «Лазерний лабіринт» та інші. Тут важно не загубити дитину, тому що зали музею – не лабіринт, а скоріше відкритий корт, по якому гасають десятки юних поціновувачів наукових атракціонів.

– З чого почнемо?

–  З «Таємниць води». Я хочу дізнатися свій водний баланс.

Ми по черзі ставали на позначки й натискали кнопки, щоб зрозуміти, наскільки відрізняємося від огірка. Потім роздивлялися таблицю з водним балансом людини різного віку (а якщо допитлива дитинка спитає, що таке ембріон, то можна швиденько розповісти трохи про філогенез і онтогенез). Ми прочитали, скільки води людина повинна вживати та робили водяні бульбашки, щоб подивитися, як вони рухаються у гліцерині.

Вже на першій локації стало зрозуміло, що це середовище зовсім не відповідає тій концепції музею, до якої нас привчили з дитинства, мовляв, в музеї не можна торкатися експонатів. В такому сенсі  «Експериментаніум» є антимузеєм, тут можна і навіть треба негайно до всього доторкнутися. Бити, дути, крутити, сипати й сіпати. Це інтерактивна експозиція. Хоча, звісно, вона потребує поваги, а не руйнування, – все ж таки тут музей!

Ми перейшли в зону «Оптика» і дізналися, чому у різних тварин зіниці різної форми, і від чого ця форма залежить. Дивилися на оптичні фокуси. Здивувалися тому, що обличчя людини зі страшною гримасою, якщо його перевернути догори, виглядає як добра посмішка.

У наступній зоні ми послухали звуки людського організму: сміх, чхання, відрижку, гикавку, пук, кашель, свист, хропіння. Ну а що, для науки не може бути нічого смішного. Навіть мозок, що висить на ланцюжку. Навіщо його так підвісили, ніби у підвалі інквізиції? Молоденька екскурсоводка зважує цей мозок у долоні та розповідає групі старшокласників, що інтелектуальні можливості людини не залежать  від розміру її мозку. Ось вам Ейнштейн, який, попри геніальність, мав ну дуже середній за розміром мозок. А мозок Івана Тургенєва перевищував ейнштейнівський на 800 грамів, і це дуже, дуже багато! Не знаю, які висновки зробили школярі, хочеться сподіватися, що вони не будуть глузувати з людини з маленькою головою. Це може бути геній.

Зона «Анатомія» — радість для тих, хто цікавиться внутрішнім світом людини. Тут муляжі органів розкладені дбайливо, і все на виду. Мій син, коли не хоче йти на плавання, прикладає руку до правого боку і стогне, як же у нього болить серце! А побачивши моє обличчя, обережно перепитує, чи дійсно серце праворуч. Таким хлопчикам конче потрібно ознайомитися з цією частиною музею.

Біля лазерного лабіринту стоїть невеличка черга малюків. Заходити треба по одному, а на зовнішньому екрані ми всі бачили цей «форт Боярд». Як дитина трохи розгублюється в темряві, як починає переступати через лазерні промені, пролізати під ними, стрибати, — точнісінько як злодій у стрічці «Дванадцять друзів Оушена». Ну, той був тренований, а більшість дітей таки торкається променю і вибігає з лабіринту, щоб приєднатися до вболівальників.

У залі стає все багатолюдніше, заходять нові екскурсанти. Я розпитую в хлопчиків, звідки вони й що їм подобається.

– Дзеркальний лабіринт!

– Ні, дай я скажу! Лазерний лабіринт!

– Різні фізичні експерименти!

– Як про людину розповідають!

– Ми з Броварів, школа номер 2, 5-В клас!

Колеса, драбини, кулі, барабани, труби, канати, дзеркала, піаніно, гітара… Все рухається, гуде й дзвенить. Діти, звісно, теж не мовчать, а зовсім навпаки. Батьки від цього бедламу втомлюються і падають на лавки. А маленькі відвідувачі не втомлюються, вони заходять на другий і третій круг по експозиції. Слухають музику зубами, взнають, де археологи знайшли найдавнішу ванну, як використовують аніс та гвоздику, скільки калорій можна втратити на тренажері, що знаходиться в кабіні величезної пожежної машини. І поки діти кудись забігли, я розмовляю з мамою, яка теж зійшла з дистанції.

– Ви тут вперше?

–Дочка вже третій раз, а я вперше. Бо вона не могла змиритися з тим, що я не побачу такого веселого музею. Дійсно, дуже цікаво, навіть дорослому, ми все обійшли. Якби так наочно в школі викладали, а то я тільки й пам’ятаю з фізики про якесь правило буравчика і броунівський рух.

Пролітають дві години, в голові все перемішалось – треба шукати шляхи відступу. Витягти дитину з музею дуже непросто, хіба що спробувати виманити на бургер з картоплею-фрі. Але спершу треба пообіцяти, що невдовзі ми прийдемо знову. Підступно здаю бабусю, запевняючи, що їй буде дуже цікаво поїхати з онуком до такого дивного місця, подібного якому вона ще не бачила!

До того ж це вигідне рішення, бо пенсіонери мають знижки на квитки. Також можна отримати знижку, якщо прийде родина, а діти до трьох років взагалі проходять безкоштовно. У будні дні (понеділок вихідний) дешевше, у вихідні дорожче, тісно та галасливо, отже якщо ви прогулюєте школу, то краще це зробити в музеї. Дуже зручно, що підлітка можна «запустити» самого, залишивши контактні дані, і прогулятися по магазинах, або посидіти в кафе. «Експериментаніум» проводить організовані екскурсії, влаштовує дні народження, дитячі табори на канікулах. За розкладом можна потрапити на науково-розважальні шоу. Вся інформація є на сайті музею  experimentanium.com.ua.

Ми виходимо на весняну вулицю і я питаю, що сподобалося в «Експериментаніумі».

– Найцікавіше — дзеркальний лабіринт. Мені там дуже сподобалось, тому що інколи там можна було загубитися! І ще складати головоломки сподобалось.

– А як тобі організм людини?

– О, я бачив всі органи!

– То ти тепер знаєш, де серце?

Текст: Марина Полякова