Уламки дзеркала, янголи на вокзалах, відкриття четвертого виміру та сучасний дарунок археологом майбутнього – в спекотний тиждень Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Кожен з нас бачив своє зображення у великій кількості маленьких дзеркал, – воно одночасно смішить і лякає. Обличчя, тіло перетворюються на незнайому геометрію, фрагменти розсипаються, відскакують один від одного, щоб створити чужинця, який тільки іноді, одним оком або вухом нагадує нас. Оксана Чепелик побудувала на цьому моторошному ефекті живописний проект «Post-Human» . Людство, надихаючись Петрарками та Еразмами так довго створювало ідеальну людину, але потім прийшли квантові фізики, прийшли Ейнштейн, Пікассо, Ортега-і-Гассет і Барт, щоб сказати нам: старий світ помер, розсипався на фрагменти, і немає більше нічого цілого, а наше кохання, наші муки та просвітлення, наші боги й герої, наші війни та воїни – тільки байти інформації. Нам цей світ не дуже-то подобається, а нашим нащадкам у ньому жити, відшукуючи якусь нову гуманність.

Triptych: Global Arts Workshop (Андріївський узвіз, 34)

Звісно, відмовитися від цілісності та гармонії готові одиниці, а більшість людей не деконструює реальність, а навпаки, відшукує в ній  тонкі зв’язки. Юрій Шаповал впевнений, що духовний світ «є більш реальним і логічним, ніж світ фізичний». Художник відчуває посланців того прекрасного світу зовсім поруч. Янголи – світлі постаті непевних контурів – завжди тут: на площах сірих міст, у захаращених темних дворах багатоповерхівок, на вокзалах, під розмальованими стінами. Вони завжди можуть прийти на допомогу людині,  погладити її по голівці та сказати: «Заспокойся, все буде добре». І навіть графіті «The train not come!» не лякає, коли поруч маленький янгол.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Роман Романишин вже три десятки років теж шукає чарівні двері в іншу реальність, – таку, де змінюються фізичні константи, де двомірний відбиток на папері стає тривимірним. 3D-ефект в офорті – це величезна копітка праця, створення незчисленних «детальок», поєднання різних технік і різних матеріалів, з яких складаються магічні, майже неможливі фігури, заплутані «ешерівські» сходи, божевільні лабіринти, символічні складові великих сюжетів. Глядач вчиться блукати 3D-стежками, вивертати голову та очі, але коли він вже, здається, навчився існувати у цьому заплутаному світі, автор пропонує наступну загадку, кажучи: «Тепер подумай про четвертий вимір». І дійсно, було б замало тішитися тільки боротьбою з евклідовою геометрією. Художник створює філософію на базі математики, четвертий вимір – смислове заглиблення.

Mironova Foundation (пров. Лаврський, 9)

Від XIV століття до н. е. археологам дісталася золота маска Тутанхамона, в XIX столітті н. е. земля віддала Ніку Самофракійську, а від нашого часу, будемо відверті, археологам майбутнього на «світить» нічого цікавого, окрім гір пластику та сміття. Микита Зігура водночас і переймається цим фактом, і надихається. Його скульптури – красота, створена з бруду, з відходів, з гріха перед природою. Пресований пластик, лазерні диски, кришки від сметани, магнітофонні касети – це наші храми, дорійські колони, коринфські капітелі, пергамські вівтарі, такі, на яких ми заслуговуємо. Якщо довго розглядати білі, червоні, чорні стовпи, створені Зігурою, здається, можна впізнати у цьому дикому, але прекрасному хаосі «свою» пляшку, викинуту на березі річки після пікніку. Ми хотіли з нею тихенько розпрощатися, але вона повернулася, і тепер назавжди.