Сьогодні на порядку денному інший хор – славетний, академічний, національний. Він  цими днями пошився в дурні. Так буває. А стрічка Надії Парфан – про хор, донедавна мало кому відомий, провінційний, аматорський. Хор івано-франківських комунальників. Почасти така родинна історія, а за великим рахунком – мікроісторія: це буденне життя – наше і тих людей, що працюють у розваленому нереформованому ЖКГ.

Надія Парфан: У хорі співає моя мама. І вона також все життя пропрацювала в теплоплокомуненерго. Вона не є героїнею фільму. Вона одне із сопрано, які не прийшли на репетицію. Але ця тема виникла, бо це пов’язано із моєю сім’єю

У певному сенсі це кіно про «життя інших», бо нема людей більш далеких від нас, ніж комунальники: навіть при тому, що вони тут, поряд, проте ми ніколи не відчуваємо до них емпатії: така робота.

Можна нагадати, що оцей нереформований ЖКГ такий само «радянський» архаїзм, як ЖЕКівська самодіяльність, що це така форма життя, натура, яка відходить, і її потрібно якщо не консервувати,  але все ж таки «зупинити в часі», і Надія Парфан саме це й робить.

А ми скажемо, що це справжнє «кіно про нас», що в нього короткий прокат і треба поспішати.

• Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго
• Україна / 2019 / 64 хв.
• Режисерка: Надія Парфан
• Продюсер: Ілья Гладштейн