Яким Левич, Соня Делоне і малі форми монументаліста Міловзорова – Марина Полякова запрошує відвідати найцікавіші виставки Києва.
Аукціонний дім «Дукат» (вул. Володимирська, 5)
Яким Левич – київський художник, який сформувався у 1960-ті роки та пішов з життя цього літа. Значна частина його творчого спадку належить до так званого «неофіційного мистецтва», яке саме зараз плідно вивчає «Дукат». Отже, ця виставка – про епоху, як і попередні виставки: Валерія Ламаха, Григорія Гавриленка, Анатолія Лимарєва. Вона невелика, складається з олійного живопису, акварельних пейзажів та ілюстрацій Левича до журналу «Малятко», які надали родина художника та приватні колекціонери. Автори експозиції зуміли доволі скромними засобами показати дві важливі речі: еволюцію авторського стилю та його, так би мовити, психологічні засади. Ми можемо порівняти давній натюрморт з пізнішими роботами Левича. В натюрморті – важкий колорит, багато сірого, темного. Але вже є та багатошаровість, складна фактура й особливі, імпресіоністичні мазки-штрихи, які будуть наповнювати легкою димкою та бринінням повітря всі його полотна. А ілюстрації до «Малятка» – здавалося б, робота на замовлення, проте й вона пов’язана з великим контекстом його творчості. – Так ось які в нього ніжні цуценята, корівки, дівчатка, дерева, трава… Ось як він бачив світ. І це бачення, ця тендітна манера проростає у такій, здавалося б, трагічній роботі, як «Голод», де довгов’язий чоловік та маленька дівчинка намагаються бодай щось заробити музикою та співами. Ця голодна дівчинка у лахмітті – сестричка тої, в капорі та пишній спідниці, що біжить зеленим берегом на сторінці «Малятка».
Будинок-музей Тараса Шевченка в Києві (пров. Тараса Шевченка, 8 а)
Для того щоб побачити роботи Олександра Міловзорова, взагалі-то не треба йти до музею. Він, художник-монументаліст, кераміст, оздоблював інтер’єри станцій метро «Тараса Шевченка» та «Олімпійська», Національної філармонії, Національної дитячої бібліотеки… Але там він представлений, скажімо так, у своїй гігантській іпостасі, а на музейній виставці – в камерній, бо тут можна побачити його графіку. Це зовсім інша тональність, неголосна розмова, повільні роздуми над аркушем, вкладання енергії у невеликий формат. Виставка називається «Плин часу», і на цю тему поважному автору точно є що сказати.
Щербенко Арт Центр (вул. Михайлівська, 22 в)
Юрій Мусатов – теж кераміст, скульптор, і ми побачимо його нові роботи, «кратери». На минулій виставці в цій галереї були «гори», а нещодавно Мусатов показував «планети». Отже, ця тема, назвемо її «авторською геологією», розкривається кожного разу по-іншому. Надихають художника дикі ландшафти, клубчасті хмари, таємні та страшні сили, які двигають літосферні плити здіймають гори, створюють небесні тіла і пробивають у них величезні дірки-кратери. Він сам, працюючи з глиною, шамотами, ангобами, запікаючи все це у вогні, виступає деміургом, силою, яка творить нові світи. І він причасний до великої таємниці, до дива, бо й сам точно не знає, як будуть виглядати ті «кратери» після випалу.
Set (вул. Ярославів Вал, 14)
Сара Елієвна Штерн народилася в Одесі, маленькою жила у містечку Градизьк Полтавської губернії, далі в рідних у Санкт-Петербурзі, а в 1905 році поїхала до Парижа, де стала художницею – Сонею Делоне. Все її подальше життя було пов’язане з митцями та мистецтвом. Вона віддала данину ар-деко, абстракції, кубізму, займалася живописом, скульптурою, керамікою, ілюструвала книжки, створювала театральні костюми та розробляла дизайн текстилю… Україна її втратила (та й чи б вижила вона в СРСР, така яскрава пташка?) і, на жаль, практично не має матеріальної спадщини Делоне. НХМУ зберігає лише дві її роботи – ці твори можна побачити на виставці (але тільки в перший вікенд, до 17 листопада). Також тут показують листи Соні Делоне, плакати та альбоми з її творами, журнали з публікаціями про неї. І доводять, що Україна не втратила головне – той авангардний імпульс, який від Соні досі розходиться хвилями. На виставці представлена київська авторська студія «Сила творчості», яка об’єднала художників та дизайнерів, що працюють з мовою авангарду: Ясю та Лесю Хоменко, Машу Реву, Оксану Левченю, Єву Толуа та Флоріана Юр’єва. І, увага, в суботу о 14:00 можна послухати лекцію історика мистецтва Євгена Деменка «Парижанка з Одеси».