Майже рік тому у Видавництві Старого Лева вийшла збірка Остапа Сливинського «Зимовий король». 

Львів’янин Остап Сливинський – з нової генерації поетів європейського гатунку: він багато перекладає, його багато перекладають. Те, що він пише, аж ніяк не традиційна монологічна лірика, скоріш персонажна поліфонія на різні голоси, – тут кожен персонаж оповідає свою історію. І ці складні багатошарові верлібри потребують від читача певної концентрації. Так, він складний, проте все ж таки не такий страшний-герметичний, яким його малюють, навпаки, він чіткий, виразний та зрозумілий. Його напівказковий герой говорить з дітьми і оповідає дітям.

«Зимовий король» дещо продовжує сюжети попередніх   («Адам» та «М’яч у пітьмі»). Тут ті ж самі герої, вони продовжують свої історії, проте час змінився, і вони мають шукати себе і свою мову

Остап Сливинський: Це збірка з різних способів письма. Чітко видно період, де я уникав мови ліричного героя, моєї мови. Там є монологи героїв – вони частково автентичні, частково вигадані. В часи драматичних подій ти відчуваєш, що некомпетентний коментувати. Вірші-монологи – це спроба дати раду драматичній реальності. В мене був не скепсис, а передчуття …

«Зимовий король» якоюсь мірою є документом того, як змінювалося наше думання і говоріння про реальність. Декілька разів мене запитували, чи Зимовий король – це я. Це вигаданий персонаж, але він мав свого прототипа, як і більшість героїв, які є в цій збірці. Всі вони стоять на узбіччі суспільства, на межі, людської цивілізації і природи, вони або диваки, або божевільні, або здитинілі самітники, від яких ми дорослі, якщо хочемо, можемо багато чого навчитися. Зимовий король – це сільський божевільний, який живе на околиці.

Сізіф

Перший будинок був надто високий і тонкостінний, і його повалив вітер.

Другий будинок — о, золота галявино! — був дитям завеликої любові,

і з нього ми вийшли у різні двері.

Третій будинок мав стояти міцно, як смалений бик, але війна покликала

мене руйнувати чуже.

Четвертий будинок мав бути посудиною любові помірної, але одного вечора

я став зайвим у ньому.

П’ятий будинок забрали люди на вантажівці і двох мотоциклах.

У шостому будинку моїми були лише руки, що його будували.

Сьомий будинок приходить до мене, як недодивлений сон,

у якому за обіднім столом сидите усі ви, а я щоразу виходжу на ґанок поплакати

і повертаюся, вмиротворений.

Фото: Йосип Гусак