Цього тижня від нас пішов Мойсей Фішбейн, великий дивак і великий поет.

Він розумів своє єврейство як причетність до біблійного міту, а своє українство – як поетичну долю та історичне призначення.

Я знаю, що таке втратити Україну навіки і що таке знову її здобути. Якби я не був українським поетом, то все, либонь, виглядало б дещо інакше. Але Бог дав мені бути саме українським поетом

Він народився в Чернівцях, вчився в Києві, він був одним з тих, кого рятував і підтримував Микола Бажан, він був другом Лукаша – геніяльного перекладача, і він сам був перекладач з Божої ласки.

Микола Платонович Бажан був мій літературний батько, він мене забрав з моїх рідних Чернівців до Києва, я працював у нього в Енциклопедії, він дав мені рекомендацію до Спілки письменників. Але найближчою людиною мені все одно був Микола Лукаш. Мені пощастило з ним спілкуватися, бувати в нього вдома, і ночувати, і балакати… І посиденьки, і походеньки… Мені пощастило бачити його словники, оті словники, що досі на картках, вони досі не видані. Це щастя мого життя.

Усі, хто знав його, скажуть, що він був людиною важкої, архаїчної вдачі, і він єдиний з серйозних поетів зберіг ту архаїчну, навіть декілька маньєричну просодію і високу профєтичну інтонацію; він був модерністом на тлі постмодерну, мабуть останнім з неокласиків. І він був класиком, – у тому сенсі, що за житяя увійшов в канон української поезії и лишився в ньому.

Я вбитий був шістнадцятого року.
Щось там цвіло й бубнявіло, нівроку,
В містечках поміж Брічева й Сорок,
А я ніяк долоні не зогрію,
Бо хтось наслав чи тиф, чи малярію,
Бо впала зірка і приходив строк.

Та час мине. І я таки воскресну,
І вже на другий рік, на другу весну,
Між інших піль і містечкових стін
Зоря впаде, і пролунає: досить,
І вітер наді мною заголосить,
І прийде строк, і знову прийде скін.

І знову там лишатимуться близни,
Там, поміж містечкових стін вітчизни,
Де пошестю, сокирою, багром,
Цеглиною було мене убито,
Де скроні вже торкнулося копито,
Де слуху вже торкнулося: погром.

5-6 листопада 1994 р., Мюнхен

…і щастя це — хвилини півтори.

Склепивши очі, тихо повтори:
околиця… напівзабуті лиця…
овече хутро… сині хутори…
багаття… бринза… сутінки… суниця…
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель… зело… криниця… Повтори.