Червоний потяг у червоному лісі, скульптура як подих, всі відтінки снігу та оголені продукти карантину – Марина Полякова рекомендує виставки Києва, до якого повертається життя.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Після добровільного ув’язнення в чотирьох стінах як не скучати за дорогою? За тим піднесеним станом, коли від ґанку починається пригода, і невідомо, що вона принесе. Мотив дороги з нами ще з часів Одіссея, для якого подорож, здається, була куди цікавішою, ніж факт повернення додому. І з тої пори яких тільки історій про дорогу ми не чули! Білорусько-українська художниця Ольга Березюк розповідає свою версію. Її подорожування – колії, станції, вагони, хмари у нічному небі, старі дрезини, чергові у беретах… Але ця дорога не для спокійного поїдання під пиво курки та крутих яєць, вона вас дуже здивує: сюрреалістична, сповнена несподіваних зламів, неможливих зіткнень реальності та чогось іншого. На полотні з назвою «Зона» червоний потяг мчить через червоний ліс, над яким здіймаються дивні вишки з ліхтарями, – в них точно марсіяни, це інопланетна навала! У «Карпатській казці» дорогу перетинає крихітна чорна дівчинка на косулі – не дай боже таке побачити насправді, вилетиш у кювет. І все огортають зірки, тумани, туманності та мерехтливе примарне світло, і пригода стає незабутньою… Виставка On the road триває до 30 червня.

Митець (вул. Велика Васильківська, 12)

Якщо ви захочете знайти інформацію про життя й творчий шлях скульптора Мар’яна Івановича Савельєва (1932–2013, в Інтернеті ви не знайдете майже нічого – народився-вчився, малесеньке інтерв’ю, участь у кількох спільних виставках. Отже, виставка пам’яті Мар’яна Савельєва в галереї «Митець» – чудова нагода своїми очами побачити роботи скульптора, які він створив протягом довгого, плідного творчого життя. Савельєв досліджував форму та зробив її довершеною: як подих, як легкий вітер, як теплий промінь. Нібито немає в цих жінках та дітях нічого гучного, нав’язливого, такого, що кидається в очі, але зрозуміло – це школа та великий художній смак. І дерево, з яким багато працював скульптор, з роками стає тільки кращим. До речі, два тижні тому у Фейсбуці створена група «Мар’ян  Савєльєв». На фоні інформаційного вакууму це дуже гарна новина.

Синій вечір (вул. Микільсько-Слобідська, 1 а)

Якщо вже ми заговорили про епоху, про майстрів другої половини минулого століття, про коло митців, які працювали у Києві, то Борис Рапопорт (1922–2006) займає в цій ланці достойне місце. Виставка «Світ радості. Живопис» репрезентативна, пів віку діяльності представляють п’ятдесят робіт, які розподілені за сезонно-географічним принципом: весна і дерева, зима, осінь та південна, гаряча вірменська серія. Рапопорт – тонкий, проникливий пейзажист, він все знав про стани природи, освітлення, повітряну перспективу, про десятки відтінків зелені або снігу. 15 червня з 17:00 до 20:00 відбудеться зустріч з донькою Бориса Рапопорта, художницею Оленою Агамян. Відвідати виставку можна за домовленістю, тел. 067 465 95 99.

Mironova Foundation (пров. Лаврський, 9)

Молоде мистецтво на цьому тижні представляють Наталія Корф-Іванюк із живописом та Олександр Мірошниченко з керамікою. Експресивна оголена натура Корф-Іванюк – це чистий продукт карантину. Легкі, швидкі, бездоганно анатомічні роботи Наталія по мірі створення показувала у Фейсбуці – серія складалася на очах. Новий проєкт є черговою нагодою оцінити багатогранність художниці, яка може робити виставку за виставкою і не повторюватися. Керамічні бюсти Олександра Мірошниченко – спрощені, лаконічні, з потрісканою грубою поверхнею – поряд із живописом Наталії виглядають мов кам’яні валуни на шляху дзвінкої гірської річки. Обидва майстри досліджують складні відносини між душею та плоттю, між внутрішнім світом та можливістю (або неможливістю) зрозуміти його ззовні.