Галерея «Триптих Арт» відкрила виставку Анатолія Криволапа «Пейзаж малого формату. Діалог на відстані 100 років».
Зал галереї цього разу виглядає незвичайно – нібито не сучасний простір, а класичний музей. Кожне полотно одягнене в раму у дві руки завтовшки, до того ж роботи експонуються на темно-синіх тлах, які підкреслюють рами, поважно подають їх глядачу, дублюючи музейні конотації. І маленькою крапкою, щоб завершити висловлення, ось під сніговим пейзажем – металева солідна табличка: «Анатолій Криволап. Зимова ніч». Все по-дорослому.
Та й глядач підготувався, він знає, що «Анатолій Криволап» це дорогий бренд. Художник є одним з амбасадорів українського мистецтва, має міжнародне визнання. За його плечима багато років наполегливої праці, винахід неповторного колориту – відчайдушного у своїй сміливості й при тому ідеально гармонійного. В останні роки Криволап просто-таки затворився від світу у сільському маєтку, чаклує у своїй творчій лабораторії. Це та фактографічна канва, яка вже записана у книжках, стала легендою Криволапа.
І ось виставка, де ми готові побачити сяйво легенди. Але чому «пейзаж малого формату»? Де великі полотна, якими славен Криволап? З ким ведеться тут діалог? Поки вдивляєшся у ці просто-таки мініатюрні для Криволапа роботи, виникає підозра, що все – і псевдомузейна презентація, і сяйво рам, і висока планка реалістичного пейзажу – поле гри.
Майстер називає імена славетних українських («южнорусских») художників: Петро Левченко, Іван Похітонов, Петро Нілус. З ними він веде діалог через століття, з ними поряд стає за мольберт, щоб писати пейзаж. Але не треба шукати тут візуальної, стилістичної подоби, тільки мотиви незмінні: степ, хати, пагорби, нічне небо. Реалістичний пейзаж початку минулого століття – добротна «шинель», з якої вийшло багато художників, і Криволап теж, якщо подивитися його пейзажі 1970-х років.
Але він вийшов і пішов своєю дорогою. Діалог переріс у дискусію. Поважні метри-передвижники з подивом озираються, протираючи пенсне, між полум’яних полотен Криволапа. Залишаючись незмінним прихильником пейзажного жанру (як прикро, що пейзаж майже зник у XX столітті, повторює художник), Криволап дійшов до квінтесенції пейзажу як явища, перетворив його на гостре висловлювання, на метафору. Як пишуть у підручниках, метафора дозволяє у стислій формі створити місткий образ. Ось вам – широкі рухи пензлю, сонячні пекучі, або нічні глибокі кольори, стисла форма, місткий образ. Кубик хати. Абрис коня. Спина гори.
Тут немає копіткої праці класичного пейзажиста, коли тонким пензликом виведені всі дрібнички. Постмодерністський пейзаж не ховає засобу: наближайтесь, дивіться на ці плями, бризки, нашарування, пагорби, тріщини. Здається, що це дуже просто, треба лише взяти яскраві кольори, якомога більше бузкового? Спробуйте. Нілус би теж так не зміг, і не треба, бо кожна епоха народжує свою мову, своє чаклунство, свій пейзаж.
- Що: Анатолій Криволап, «Пейзаж малого формату. Діалог на відстані 100 років»
- Де: галерея Триптих Арт, вул. Десятинна, 13
- Коли: 7–27 грудня; вівторок-субота 11:00–19:00, неділя-понеділок 11:00–18:00.
Текст: Марина Полякова
