Дмитро Дубенко продовжує свій архівний проєкт «Київський медичний: anamnesis vitae».
Недаремно я постійно вживаю назву «Київський медичний», адже протягом своєї 178-річної історії, які він тільки назви не мав. Або імена, – тут залежно від сентиментальності читача.
Це доволі загальновідомі факти: спочатку він був медичним факультетом, потім інститутом охорони здоров’я, потім медичною академією, потім Київським медичним інститутом, і аж нарешті у 1992 році здобув назву Університет. До речі інститутом ОЗ та медичною академією він був вельми короткочасно (на початку 20-х років), тобто ранні радянські реформи вищих шкіл призвели до його виокремлення в самостійний навчальний заклад із короткочасними змінами вивісок.
Звісно, Київському медичному пощастило набагато більше, аніж його старшому братові Університету (той, що червоний корпус). В тому випадку фантазія молодих більшовицьких реформаторів мала цілий плацдарм для геніальних найменувань: спочатку колишній університет св. Володимира перейменували в Вищий інститут народної освіти, тобто, ВІНО. Потім, коли вирішили відійти від ноток алкогольного фльору, змінили Вищий на Київський, себто, на КІНО. На жаль (хоча, скоріше, на щастя), цей комсомольсько-бравурний ряд ребрендингу не дійшов до логічного ДОМІНО.
Але повернемось до «моїх університетів» (жодного Горького, просто цитата). Київський медичний інститут у 30-х роках отримав «честь» додати до свого імені прізвище Косіора. Цей діяч, окрім своїх партійних регалій, є одним з організаторів голодомору 1933-го року. Але вірний слуга диявольського режиму потрапив під руку, яка його зростила. В 1938 році був розстріляний за вигаданими звинуваченнями. Як тут не вірити в карму. Разом з ліквідацією Косіора, ліквідувалось і його ім’я в назві Київського медичного, де залишився наодинці лиш трудовий червоний прапор.
Але в 1934 році сталась інша цікава подія, причиною якої була зміна столиці УРСР з Харкова на Київ. Так провінційний Київський медичний став столичним, і любов радянських діячів до будь-якого роду перейменувань не змусила себе чекати. Того ж року виходить проєкт постанови про утворення Київського медичного університету. На меті було об’єднати майже всі медичні установи міста в структуру Університету та побудувати Теоретичне містечко (морфологічний корпус добудують тільки у 50-х). Також планувалось повернути у власність новоствореного Вишу клінічне містечко на Батиєвій горі і утворити декілька нових гігієнічних кафедр. Як часто траплялось, наполеонівські плани реалізувались дуже умовно. Проєкт так і залишився проєктом. Клінічного містечка Київський медичний так і не отримав, натомість отримав розмаїття гігієнічних кафедр.
Маю надію, що історичні ребрендинги закінчились у 1992 році, і надалі обійдеться без кіно, віно і доміно. Як то кажуть, університет так університет.
