Після одинадцяти з перервами років реставрації відкрилася Андріївська церква. У бароковій красуні, збудованій у 1747– 1762 роках за бажанням імператриці Єлизавети, в наші дні облаштована Ставропігія Константинопольського патріархату. Одночасно храм належить як музей заповіднику «Софія Київська». Ситуація непроста, і добре, що на перетині політики, релігії, економіки й культури вдалося відреставрувати й відкрити  легендарну церкву для широкого загалу.

• Долю Андріївської церкви не назвеш вдалою. Єлизавета мала прибути до Києва 1753 року, привезти в обозі амвон, аналої, книги, ризи та взяти участь в освяченні спішно добудованого храму. Але не доїхала, церкву не освятили, і вона повільно руйнувалася: дах втратив черепицю та пропускав дощ, фундамент розтріскався, всередині будівлі оселилися птахи. Освячення відбулося тільки 1767 року, всі ті предмети, які не привезла Єлизавета, збирали по київських монастирях – давали те, що собі негоже. Храм, як відомо, не мав приходу, отже далі постійно просив кошти у влади. Того, що йому іноді давали, для великого ремонту було замало. Але, на щастя, саме так вдалося зберегти первісне оздоблення – щоправда, за виключенням живопису Олексія Антропова (купол, вівтар, кафедра тощо), який можна було «покращувати» незадорого. А от плафон купола зберігся досить добре – мабуть, не дотяглися.

• Одна з самих невдалих реставрацій відбулася у 1894–1895 роках. Після того як блискавка пошкодила баню, дерев’яні крокви замінили залізними, в процесі зовсім змінивши зовнішню форму купола, – він втратив вишуканість, став занадто важким і грубим, з зеленого перетворився на сірий.
• Підґрунтям для наукової реставрації кінця 1970-х років стали креслення Растреллі, які вважалися втраченими допоки не знайшлися у музеї Albertina (Відень) у 1960-ті роки. Як вони туди потрапили – окрема детективна історія. Але завдяки тим малюнкам вдалося, наприклад, відновити оригінальний купол.
• Якби Київ знаходився у зоні сейсмоактивності, церква на честь Андрія Первозваного була би втрачена давно. Ґрунтові води, які створювали небезпеку пагорбу впродовж двох з половиною століть, майже доконали храм, бракувало невеличкого струсу. Наприкінці 2010-х з’ясувалося, що він остаточно готовий тріснути, і тоді було прийнято рішення про капітальну реконструкцію. Понад двісті металевих паль укріпили храм з усіх боків, відновлена дренажна система, каналізація, освітлення тощо.
• Поки ми чекали на завершення реставрації, оглядовий майданчик біля церкви вже запрацював. Для підйому на нього треба подолати знамениті сходи, на яких сконала коротка любов нещасної Проні Прокопівни. Але сходів тих могло й не бути. Київська контора під керівництвом бригадира Власьєва (до неї був командирований московський зодчий Іван Мічурин), що будувала храм, сама нічого вирішувати не могла: всі питання контролювали у Петербурзі архітектор Бартоломео Франческо Растреллі та сама імператриця. 1752 року на пропозицію з Києва про високі дерев’яні сходи Растреллі відповів, що бачить тут узвіз для карет, і не інакше. Яким чином мали маневрувати карети на невеличкому майданчику нагорі, Растреллі не думав, мабуть, звикнувши до плаского Петербурга. Власьєв і Мічурин ледве вблагали архітектора, довівши, що розвернутися нема як, та й матеріали для сходів вже купили. У XIX столітті дерево замінили на чавун, але він постійно руйнувався, бо лежав просто на бетоні, тож при останній реставрації перебрали та відновили кожну сходинку, створивши знизу повітряну «подушку».
• «Пунцовый колер» іконостасу затвердила сама Єлизавета. В неї був гарний смак, іконостас дійсно справляє радісне враження, поєднуючи піднесене червоне тло і розкішну золоту дерев’яну різьбу. А от розташування 39 ікон – це ще одна детективна історія. Сталося так, що їх колись поміняли місцями й… забули, як воно було. А треба розуміти, що іконостас повинен читатися, мов книга, за своєю логікою. Сучасні реставратори довго не могли зрозуміти, що не так, і допомогла їм публікація в журналі «Мир искусства» № 1-2 за 1903 рік. На сторінках 37–48 знайшлися дванадцять світлин Андріївської церкви, які зробив Стефан Кульженко, київський видавець. Там видно, принаймні, як розташовані ікони у північній частині іконостасу. І тепер всі вони на законних місцях.

• Реставрація вийшла дорогою, але церква була перебрана буквально «по кісточках». Наприклад, ліпнину на вежах збирали, мов пазл, – з фрагментів виклали цілісний малюнок, виготовили макет, з якого відлили нову ліпнину. Багато сил реставраторів відняла величезна картина Платона Бориспольця «Проповідь апостола Андрія», яка розповідає не стільки про прибуття до майбутнього Києва учня Христа, скільки про те, як в епоху романтизму уявляли українську «античність».

Текст: Марина Полякова