Скульптура з моху та кульбабки, несмішна трепанація вовка, а також літо, зима і знову літо у Жовіді – Марина Полякова запрошує відвідати київські виставки.
М17 (вул. В. Антоновича, 102–104)
Центр сучасного мистецтва відкрив виставку робіт номінантів М17 Sculpture Prize – першої в Україні професійної скульптурної премії. На конкурс було подано дві сотні творів, міжнародне журі відібрало дюжину найкращих, а ім’я переможця (який отримає 250 тисяч гривень) ми узнаємо у лютому. Над темою «Коріння та пилок» роздумують Данило Галкін, Михайло Алексеєнко, Катерина Бучацька, Анна Тарадіна, Влад Голдаковський та інші. Скульптура тут розуміється дуже широко, адже на виставці присутні кераміка, формалін, кортен (легірована сталь), інсталяції з різних матеріалів та навіть живий мох. Величезна, на всю стіну, зірка (яка одночасно схожа на ґрати). Десант «зонтиків» кульбабки, де зернятка замінені лампочками, а все разом нагадує й зоряну галактику, і люстру Дуже Великого Театру. Скляний монумент – чи то апофеоз сталінського ампіру, чи то піраміда з келихів шампанського. Скам’янілі амоніти, а можливо сміття, яке залишила інша цивілізація після пікніку на нашому узбіччі. А ось і Земля, яку могли побачити здалеку космічні мандрівники, темно-блакитна, вкрита кришталевою вологою (хто там ховається у глибинах?) і тим самим живим мохом – островами, лісами. Це не прикладна скульптура, яку можна виставити у парку відпочинку. Це скоріше вектор, філософія, запрошення до роздумів.
Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська, 13 а)
Ілля Ісупов – представник художньої династії, один із наймолодших учасників легендарного сквоту «Паркомуна». Творчу кар’єру він почав примхливо: закінчив РХСШ та відбув на три роки до Лондона, а першу виставку зробив у Солсбері (там, де собор зі шпилем, який люблять російські туристи). У 1990-ті роки це було щось неймовірне, Києвом про Ісупова ходили легенди. Для нього самого критерій вдалої роботи – чи є вона смішною, і це тотальна іронія, яка народилася, мабуть, як реакція на звірину серйозність радянського мистецтва. Назва виставки, «Не смішно», нібито сперечається з таким поглядом автора, одночасно нагадуючи, що за карнавальним сміхом постають дуже важливі, навіть суворі глибини. Ілля Ісупов вміє віртуозно гратися. Він не боїться заходити на поле наївного мистецтва, артбрюту, доводячи висловлення до абсурду. За всіма цими морячками з балалайками, потворами, які доїдають ноги мерців, хірургами, що роблять трепанацію вовкам, глядач може побачити лише стьоб, жарт, а може прочитати вишуканий гротеск. Одне точно відомо – нудно не буде.
Музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5)
Про село Жовідь на кордоні між Україною, Білоруссю та Росією ми дізналися нещодавно з пленерної виставки. Там, у Жовіді, серед меланхолійних пейзажів, режисер Іван Сауткін створив творчу резиденцію для друзів-колег. Там він знайшов затишне місце, де гарно працювати й відпочивати. Нинішня виставка – саме про тихе повсякденне пейзанське життя. Вона проста, як назва стрічки Кім Кі Дука «Весна, літо, осінь, зима… і знову весна». На одній довгій стіні музею – літо з його блискучою рухливістю, з купаннями у річці, прогулянками на велосипеді, кумедною коровою. На протилежній стіні – тихі зимові пейзажі, всередині – дім і домашні світлини. За монохромною простотою, за нехитрими сюжетами постає велична круговерть життя, та, що назавжди.
