150 років тому народилася Лариса Петрівна Косач-Квітка – Леся Українка. Ми не знаємо, що б вона сказала про нас теперішніх, є підозра, що їй багато чого б не сподобалося. Але для нас вона залишається «іконою стилю»: у творчості, у любові до Батьківщини, у спроможності терпіти важкі життєві обставини й не скиглити. І ювілейний рік Лесі – значна культурна подія.
Пункт 1. Мистецький проєкт «Леся Українка: 150 імен»
«Український дім» приготував велику програму, до якої увійшли інтелектуальні дискусії «Косач Talks», трансляція Re:post-опери «LE» від Влада Троїцького та музичної формації NOVA OPERA (яка «трансформує муміфікований образ Лесі Українки, показує її живою людиною») а також експозиція, що розповідає про приватне життя письменниці, про її друзів та коло спілкування, демонструє низку портретів Лесі (до речі, той маскулінний портрет, який ми пам’ятаємо по кабінету української літератури, – не Леся, а якийсь мужній марксист, якого так хотіла бачити радянська влада). За детальною афішею слідкуйте на офіційному сайті ювілейного року 150imenlesi.org
Пункт 2. Повне академічне зібрання творів Лесі Українки у 14 томах
Його презентують в «Українському домі» і розкажуть, чому за радянських часів, попри задекларовану любов до української письменниці, цензура викидала шматки з її текстів, і чому попереднє «повне» видання (1975–1979 років) налічувало тільки 12 томів. До нового видання, оснащеного науковим коментарем, увійшли п’єси, вірші та поеми, художня проза, літературна критика і публіцистика, переклади, дослідження фольклору, «Стародавня історія східних народів» з конспектами, а також епістолярний спадок Лесі Українки.
Пункт 3. Музей книги і друкарства України, виставка «Поет, що ішов сходами гігантів»
Величенька експозиція з фондів музею та закладів-партнерів демонструє портрети Лесі, її листи (зокрема, до бабусі Л. І. Драгоманової: рука поправилась, їздим купацця, багацько ягод, а вишень іще нема…), раритетні відання, афіші вистав, автографи віршів, аркуш рукопису драматичної поеми «Бояриня» 1910 року, яка, до речі, на шість десятків радянських років була забута, викреслена (і дійсно, хіба можна було допустити думку, що на Переяславській раді зраджено інтереси України?!).
Пункт 4. Театр імені Івана Франка, «Кассандра»
З 25 лютого починаються прем’єрні покази вистави молодого режисера Давида Петросяна за драматичною поемою Лесі Українки «Кассандра». Цей твір нині рідко ставиться, що прикро, бо його давньогрецький міфологічний антураж дозволяє наповнювати виставу глибокими новими змістами. Та й писала її Леся, звісно, не тільки про давно занесений вітрами Іліон, про стародавніх Кассандру, Паріса, прекрасну Гелену, Адромаху та інших, а про те, що турбувало авторку в її сучасності, – політику, культуру, філософію, конфлікти початку XX століття, перспективи майбутнього.
Пункт 5. Театр на Подолі, «Камінний господар»
Вистава Івана Уривського про Дон Жуана, дону Анну та командора Гонзаго, яка вже рік йде в театрі, сама по собі достойна уваги. Але вона б залишилася локальною постановкою, якби не вийшла на новий медіарівень, – не перетворилася на відео. І тепер зовсім не треба ковзатися ввечері по лютневому Андріївському, можна дивитися виставу також в кінотеатрі, й навіть удома з мобільного. Співпраця проєкту «Театр 360 градусов» и Театру на Подолі відкрила нову сторінку в історії. Передові голлівудські технології, інтеграція у класичні постановки 3D-копій артистів та декорацій, дозволять осучаснити класику, долучити до вистав – хочеться вірити! – молодші покоління та зробити поважну українську письменницю знову молодою й актуальною. Розклад сеансів тут theatre360.com.ua
Головне фото: Данило Довбошинський. Леся Українка, 1978. Монотипія
