Мозаїки Центрального автовокзалу, люди-зайці з Монмартру, жіночий абстракціонізм Прикарпаття та гість з Кривого Рогу – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки тижня.

Дукат (вул. Володимирська, 5)

У грудні 2020-го ми писали про початок робіт по відновленню мозаїк Центрального автовокзалу Києва, які були створені 60 років тому творчим подружжям – Адою Рибачук та Володимиром Мельніченком. Тепер мозаїки реконструйовані, насамперед завдяки Фонду збереження культурної спадщини АРВМ, а в «Дукаті» виставка, котра розповідає про те, як створювався інтер’єр автовокзалу (бо це був саме комплексний проєкт дизайну), і про те, як відбулася реконструкція (що дуже приємно на тлі суцільної руйнації). Стилістика 1960 років, яку так вдало втілили молоді художники у своїй першій великій подібній роботі, зараз знову в моді. Тому, мабуть, мозаїки не виглядають морально застарілими, навпаки, вони тішать око оптимістичними сюжетами (дороги, дорого, дороги!), яскравими кольорами та легкою іронією. В рамках виставки 23 липня відбудеться лекція дослідника забудови Києва радянського періоду Семена Широчина та дослідниці українського монументального мистецтва Олени Борисової «Архітектурний контекст Києва 1960-х. Вклад Мельніченка і Рибачук». Будуть також інші заходи, слідкуйте на сторінці «Дукату».

Barvy (вул. Мечникова, 3)

Під кураторством Аліка Журавльова в залі ресторану відкрилася виставка художниці Лу Сахно – насамперед «про зайців», але не тільки про них. Лу Сахно взагалі майстриня абсурду, який би не був сюжет, в роботах присутня гра, деконструкція. Зайці, тобто люди-зайці, які мають довгі вуха, придумалися Лу давно і зажили своїм життям. Нібито людським – сидять у ресторанах, ходять містом, грають іграшками, причепурюються – але й не людським. І справа не в тому, що вони виглядають дивно, а саме в тій кафкіанській атмосфері, яка так вдається художниці. Якимсь чином ці зайці виводять глядача на європейський модернізм, відсилають до Ван Гога, до Гогена, щось в них взагалі є паризьке, монмартрське, богемне. І коли в експозиції ми бачимо зовсім інші роботи, де мотиви помпейських мозаїк зустрічаються з абсурдистською геометрією, розуміємо, що Лу Сахно дійсно глибоко опрацьовує історію мистецтва, досліджуючи несповідимі шляхи взаємовпливів.

Центр української культури та мистецтва (вул. Хорива, 19 в)

Чи існує жіночий абстракціонізм? Ні, не так, – чи багато хто знає, що абстракціонізм (ще без теорії, точніше, з зовсім іншим, містичним, обґрунтуванням) заснували британські художниці-окультистки Джорджиана Хоутон та Хільма аф Клінт задовго до Кандинського? Ми зараз не будемо занурюватися у гендерні образи, в те, що батьками нефігуративу вважаються чоловіки, скажемо тільки, що у Музеї Помпіду нещодавно відкрилася виставка, присвячена жінкам-абстракціоністкам XX століття. Ну а в Центрі культури у проєкті «Зоряні зґарди» досліджують один струмочок цієї великої течії – творчість абстракціоністок Прикарпаття. Представлені сорок робіт у різних техніках восьми художниць: Надії Садов’як, Олени Попової, Наталії Вовчук, Марії Мелкомукової-Михнюк, Наталії Борсук-Михнюк, Христини Дувірак, Галини Філіпової та Світлани Божеску. Тут стає зрозумілим, що нефігуратив – це не найлегший напрямок, а, можливо, найважчий, бо його зовсім не просто зробити художньо цінним. Виставка триватиме до 28 липня.

Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе (Андріївський узв., 21)

З Києва здається, що Кривий Ріг – десь далеко, у нудній провінції, і що там може бути культурного? Дійсно, питання культури у шахтарському місті завжди було важким, але  художньо-графічне відділення Криворізького педагогічного університету є одним із найкращих за рівнем академічної освіти. 2020 року у ресторані Barvy відбулася виставка випускника худграфу Ігоря Солодовнікова (м. Черкаси), і ми побачили  самобутнього художника зі своєю темою. Сьогодні в Києві працює ювілейна, до 60-річчя з дня народження, виставка викладача худграфу Олександра Юрченка – пейзажі, які народилися з карпатських пленерів, та композиції з традиційними українськими мотивами. Виставка триватиме до 29 липня.