Мотанки на шпальтах The New York Times, Київ у зоні сутінок, вода, яка все змінює та кохання з французьким акцентом – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки столиці.
Музей історії Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7)
Проєкт Ольги Рондяк «Метемпсихоз» можна вважати психотерапевтичними вправами, які допомагають авторці (а вона психолог за освітою) у пошуках свого «я». Але не тільки, бо в нього два вектори: всередину та назовні. Предки Ольги Рондяк, українці, емігрували до США під час Другої світової війни. Там Ольга виросла, навчалася, вийшла заміж… Проте чверть століття тому вона з чоловіком і дітьми переїхала до України, бо любила землю батьків і вірила в неї. Тепер Ольга – американка, українка? – зв’язує дві країни ниточками взаєморозуміння. Новому Світові вона розповідає про те, що таке Україна, а собі й нам, – через метафори «українськості», – пояснює, хто ми, звідки й куди йдемо. Активне її перетворення на художницю сталося тоді, коли почався Майдан. Творчість пані Рондяк є крутим замісом з архаїки (мотанки, вишиванки, вінки) та глобальної сучасності, фольклору з поп-артом. Цей ефект чудово ілюструє одна з робіт – схематизована жінка/мотанка, через яку проступає шпальта The New York Times. Додамо, що виставка міжнародна та складається з трьох дій. Дія перша, Київ: неочікувані мотанки (її надихнула мотанка бабусі, зроблена у концтаборі). Дія друга, Нью-Йорк: нео-поп скульптури з дитячого одягу Ольги Рондяк. Дія третя, Київ: виставка двовимірних картин, мотиви яких укорінені в Середньовіччі та Візантії. Виставка працює до 6 лютого.
Музей історії Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7)
Ще одна виставка в залах цього музею, «Київ: зона сутінок», оточить глядача ніжними та небезпечними, романтичними та містичними сутінками. Із запасників винесено живопис і графіку, об’єднані саме цією темою. Але, звісно, в кожного автора свій настрій, своя філософія. Сутінки Григорія Світлицького шепочуть тополями на тлі оксамитового неба, розливають аромат весняних квітів. Сутінки Івана Григор’єва б’ють річковими хвилями, в яких на тисячі уламків розбилося світло ліхтарів та атракціонів літнього парку. В сутінках Самуїла Каплана Андріївський узвіз перетворюється на фентезі, територію нічних хуліганів – котів. До речі, відвідувачам запропонований квест «Знайди кота». Важко шукати чорного кота у сутінках, але він там є. Виставка працює до 6 лютого.
Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)
У серії живописних робіт «Занурення», яку представила Олена Штепура, головним героєм є вода. Авторка дивиться на неї та крізь неї, тому вся серія має зближений колорит: сірі, блакитні, сріблясті та зеленаві відтінки переливаються прохолодними хвилями. Вода змінює все. Дно річки через призму води стає фантазією, де блимають, рухаються, грають камінці, рибки, пасма трави. Туман, насичений водою, зливається з небом, роблячи загадковим знайомий світ. Людське тіло, занурене у ванну, ламається, стає непропорційним, розчиняється у насолоді відпочинку. По мокрому дзеркалу течуть струмки, і жінка, яка в нього заглядає, перетворюється на примару… Вода Олени Штепури – це чарівне скельце, синій монокль, крізь який так цікаво дивитися навкруги і вглиб себе.
Французький інститут в Україні (вул. О. Гончара, 84)
Аліна Гаєва – художник-ілюстратор, за фахом архітектор. На виставці представлена її графіка: імпульсова, нервова. Як ті слова, що їх чоловік і жінка кидають одне одному в обличчя, і, попри кохання, виходить образливо, а попри образу, – закохано. Стриманими, лаконічними засобами авторка роздумує над спектром почуттів, через який проходять людські стосунки. Мабуть, місце проведення виставки, Французький інститут, створює певну ауру, але неможливо тут позбутися алюзій на французьку літературу, кіно, музику: три краплі Саган за вушко, келих Віана для настрою, чоловік та жінка блукають чорно-білими паризькими бульварами, стиха звучить Легран. Це нерв кохання, його тривога й ніжність.
