Ченці у пошуках спокою, чорно-білий Бабин Яр, приховані «видовища», сквот на Олегівській, копії Шевченка та еротика від Блудова – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки київського тижня.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Роботи львівського художника Петра Сметани доволі часто можна побачити у Києві на персональних або колективних виставках. І роботи ці мають важливу художню властивість – завжди впізнавані й одночасно різні. Не полишаючи поле (майже)нефігуративу, Петро рік за роком шукає нові теми й технічні підходи до зображення. Про це варто сказати окремо. У пейзажних серіях він використовує часточки об’єктів, що зображує, у буквальному сенсі домішує їхню «плоть» до фарби. Він збагачує  живопис технікою колажу. Дає фарбам вільно текти по площині, а потім «відрізає зайве», замальовує непотрібне, формуючи об’єми та лінії (тут взагалі цікавий приклад приборкання стихійності експресивної абстракції волею майстра, свідомим розрахунком). Нарешті, деякі роботи створені Петром на дуже товстій, важкій основі, і основа перестає бути лише «підкладкою» під фарбу, вона стає повноправним членом художнього об’єкту. І всі ці технічні «кунштюки», звісно, не мали б значення якби не живописність, якби не сміливі площинні рішення, не складні кольорові гами, з котрими так вправно працює Петро Сметана, і не його готовність до пошуку змістів – в пейзажі, натюрморті, портреті… В експозиції представлені «рослини», один пейзаж як данина великим (і вдалим) серіям, і – це головна лінія виставки – образи ченців, монастирських насельників, які прагнуть спокою та провокують художника і нас на роздуми – що є спокій.

Музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5)

У 80-ті роковини знищення людей у Бабиному Яру музей відкрив виставку графіка Михайла Химича. Чорно-білі монументальні лінорити – такий арт-док. Немов світлини, немов частки з кінофільму, кадр за кадром розповідають про той шлях на Голгофу, який проходили київські євреї – та хіба тільки київські, всюди й раніше, й пізніше, так що сюжети «натовп», «підняті руки», «направлений ствол рушниці» стали загальними, без прив’язки до географії. Вулиці, спини, валізи, діти у пальтечках, а потім оголені фігури на краю яру, солдати, що ціляться, і все це на стінах вузького, немов тунель, залу, а на торцевій стіні – яр, мовчазні схили, як уособлення безвиході й вічності.

Галерея «Лавра», білий зал (вул. Лаврська, 7 б, вхід з провулку Лаврського, 9)

В основі проєкту Олени Домбровської «Видовища» – жорсткі, страшні історичні фото: війна, солдати, жертви насилля. Але нічого цього ви не побачите. Хоча, можливо, побачите, якщо буде на то воля вашої уяви. Абстрактна геометрія Домбровської максимально відкрита для глядацьких інтерпретацій, навіть попри те, що авторка, розміщуючи поряд з полотном текст, вербальний опис подій на світлині, задає однозначність інтерпретації. Якщо глядач не може (не хоче!) бачити це: «Один з чоловіків, посміхаючись, піднімає голову жінки, за волосся догори. Могутня рука іншого чоловіка схопила жінку за горло, його великий палець давить їй на щоку», – йому залишається вишуканий ритм безлічі тонких різнокольорових ліній. З якою завгодно оптикою цю магічну виставку варто подивитися. Триватиме вона до 15 жовтня.

Галерея «Лавра» (вул. Лаврська, 7 б)

Поруч ще один проєкт – «“Abroad” Сквот на Олегівській». Сквот на вулиці Олегівський був місцем легендарним, і на виставці можна побачити роботи його учасників: Анатолія Варварова, Ігоря Коновалова, Сергія Корнієвського та Едуарда Потапенкова. Великі яскраві полотна художники створювали спільно, досліджують проблему співвідношення загального та особистого. Формуючи свій власний творчій простір у формі діалогу один з одним та з глядачем, автори розкривають теми кордонів замкнених соціальних систем та відкритого суспільства. Проект орієнтований на черговий перехід з мікросоціуму «арткомуни» – у макросоціум певної «інституції» для визначення проблематики ідентичності колективної творчості. Виставка триватиме до 12 жовтня.

Музей Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Зал музею горить, палає кольорами. Закарпатська художниця Ангеліна Гафинець демонструє живопис під «іншим кутом» зору,  підхід до натюрморту в новій колористично-площинній, мистецько-образній системі. За словами Ангеліни, вона пише не натюрморти, а ілюзію натюрмортів, утворених чіткою композицією ретельно підібраних колірних сполучень. Тут колір є матеріальним, він вибудовує плани і формує структуру композиції. Тиберій Сільваші так каже про роботи Ангеліни: «Є дещо спільного у художників, які живуть в кольоровому потоці, їх здатність уповільнювати час. Конкретність синього або червоного не відміняє його метафоричність, а робить цю конкретність більш значущою і неоднозначною. Ми бачимо те, що бачимо. Але мистецтво художників, що живуть у кольоровому потоці, дає можливість іншим побачити світ справжнім».

Національний музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

Виставка присвячена родині художників-копіїстів Вербицьких. Георгій Вербицький – один із найвідоміших копіїстів акварелей Тараса Шевченка, блискучий знавець його манери письма. Разом зі своїм сином Сергієм він створив понад 350 художніх копій, які сьогодні експонуються в Національному музеї Тараса Шевченка. Завдяки використанню цих акварелей-копій у музейній експозиції вдалося зберегти у належному стані вкрай чутливі до світла оригінали, яким понад 150 років. Відвідувачі можуть порівняти копії робіт Шевченка з оригіналами. Музей показує зміни, яких під впливом часу зазнали копії та оригінальні твори, розповідає про те, для чого створюють копії художніх творів. Також на виставці представлені матеріали з родинного архіву Вербицьких: понад 30 робіт художників, оригінальні ескізи, фотографії та меморіальні речі.

АВС-арт (вул. Глибочицька, 32 в)

Персональна виставка художника з Житомирщини Віталія Правдицького «Від всепоглинаючого чорного до відкритого білого» представляє його графічний доробок. Між чорним і білим виображується вся людська екзистенція, впорядковується простір і триває час. Лінія й пляма увиразнюють драматичність зв’язків між знаками й сенсами. Площина графічного аркуша стає площиною розмислів і віднайдень глибоких образів, які спонукають глядача до самозаглибленого споглядання й подолання меж узвичаєного «сюжетного» сприйняття мистецьких творів. Виставка триватиме до 8 жовтня.

Forsa Gallery (вул. А. Тарасової, 5)

Триває персональна виставка робіт Андрія Блудова, яка демонструє його погляд на контекст європейського еротичного мистецтва. ХХХ – так маркується порнопродукція в кіно. Художник теж маркує свої образи, присвячені сексуальності як особливій ​​історичній формі досвіду. Досвіду, що дає людині можливість усвідомити самого себе як «суб’єкта бажання». «У якомусь сенсі це виглядає як початок певного культурологічного дослідження – рефлексії на тему еротики в європейському мистецтві від самих його витоків. Сплітаються в любовній сутичці вогняні тіла, вони поширюють навколо флюїди божевільної вітальності», – описує художник нові роботи. Триватиме виставка до 14 жовтня.