Мистецькі майстерні, у стінах яких відбуваються дива, провели вечірку Open Art, запросивши гостей для вільного спілкування. Зараз адреса майстерень – вулиця Ігоря Брановицького, 2в, але кияни пам’ятають попередню назву – вулиця Перспективна. Тут, на печерському пагорбі, через Спілку художників УРСР київські митці колись отримали майстерні, вечорами тут горіли вікна, за якими створювала свій дивний світ скульпторка Ольга Рапай. В окремому будинку розташований Музей-майстерня династії Зноби-Голембієвських. Одним словом, на колишній Перспективній скульптурна мекка, творчий кластер, знакове місце.
І двір, де сьогодні знаходяться майстерні сучасних митців, є логічним продовженням не тільки географії, але й історії нашої художньої культури. Раніше у дворі було звалище непотребу, тепер він великими трудами розчищений і облаштований – гостей Open Art зустрічали стіл зі свічками, плакати, виконані Миколою Гончаровим, та трохи надбита голова Ілліча, пам’ятка про минуле.
Поки набирала обертів вечірка, ми з художником Денисом Белянським, який взяв на себе функції гіда, відвідали майстерні скульпторів.
У Костянтина Синицького пробиралися між фантасмагоричними скульптурами, торкалися складної металевої поверхні, побачили еротичні мушлі, «Зоологічний казус» (людину з крилами, Ікара, який зрісся зі своєю мрією) і те знамените ефектне чудовисько, в якому поєдналися людський тулуб, роги Мінотавра і доісторичний череп. А ще відкрили шухлядку, в якій зберігається «генофонд»: сперматозоїди Пушкін, Шевченко, Гоголь, і – це окрема радість, якої глядач на виставках позбавлений, – потримали їх у руках, роздивилися й посміялися.
У майстерні Даниїла Ровенчина все нібито серйозно – вишукана анатомічна довершеність, оголені жіночі та чоловічі постаті, тонкі силуети, плавні абриси. Але є щось таке, що робить скульптуру Даниїла чимсь більшим від наслідування класичних взірців. Він вміє під зовнішнім спокоєм сховати напругу, хвилювання, й це вже мистецтво нашого часу: багатозмістовне, трохи іронічне (чого вартий хоча б прийом «недомовленості», коли ідеальна фігура раптом обривається, відкривається у зовнішній простір).
Тут також знаходяться майстерні Олексія Владімірова, Вадима Михальчука, Софії Триколенко… Центром творчого «кластеру» є майстерня Михайла Карловського, у гостинному залі з чавунним каміном – справжній приватний музей, де виставлені роботи самого Карловського, Міли Шиліної (чарівної хазяйки вечора), Миколи Гончарова, Тимофія Сауткіна, Михайла Химича, Олександра та Марії Титової та інших митців.
Подібні творчі осередки та вечірки в оточенні талановитих людей і творів мистецтва, з музикою та гарним вином – це правильна часточка міського середовища, можливість роздивитися роботи, зрозуміти логіку художнього процесу, обмінятися ідеями та завести знайомства.
Але вечірка Open Art була не тільки богемною розвагою, вона привернула увагу до проблем мистецького професійного побуту, до того непевного, залежного від інституцій становища, в якому знаходиться художник. Майстерня не примха, а необхідна умова плідної творчості. Можна звести у Києві ще тисячу висоток і ТРЦ, але зустрічатися творчі люди, галеристи, меценати, мистецтвознавці та журналісти будуть не в них, а там, де відбуваються дива і формується культурний генофонд.
Текст: Марина Полякова
