Чи доречно писати вірші після Бучі, Бородянки, Ірпеня, Маріуполя, Харкова?.. Питання, чи можлива поезія, якщо людство пройшло через страшну війну, чи має поет право на віршування, поставлене давно, і відповідь на нього давно знайдена – так. Це необхідно – зафіксувати у поетичних рядках свої почуття та передати їх людям, нащадкам, зробити особисте переживання публічною рефлексією. Попереду в нас, без сумніву, велика література: повісті, романи, поеми про ці історичні часи, про горе України та про її подвиг. А зараз – читаємо разом з «Інший Києвом» вірші ще гарячі, тільки народжені.

Юлія Мусаковська

Несу своє горе у сповитку

велелюдною вулицею.

Горе надсадно кричить.

Перехожі дратуються:

«Вгамуйте своє горе,

годі йому голосити.

Вкрийте його тепліше,

нагодуйте, приспіть.

Горе як горе –

в кого його не було».

Горе тулить мені

до грудей гаряче чоло.

У горя в очах сотні і тисячі

розтерзаних нас. Тут і зараз.

Кричи, моє горе, кричи.

Борис Херсонський

Все, что стало сегодня открыткою, сувениром –

дом Симона, скорбь, которая длилась часами,

женщина, что разбила сосуд с драгоценным миром.

и помазала ноги Христу, и оттерла их волосами,

и Иуда, вор – кружка сборов с дырявым днищем,

который волю дал сребролюбию и вожделенью,

сказавший – надо бы миро продать, а деньги – нищим,

и Христос, сказавший – она готовит меня к погребенью.

Все то, что мы вспоминаем в Страстную среду,

церковный сумрак и тускло горящие свечи,

что неподвластно великодержавному бреду,

что не податливо словам лицемерной речи,

все это теперь статуэтки из пластика мейд ин чайна,

репродукции великих картин итальянского ренессанса,

и как все это случилось – великая страшная тайна,

помрачение разума, состояние транса.

И войска, что оскверняете кровью Страстную седмицу,

и наполняете землю снарядами и тротилом,

для чего вы вооружились? Для чего перешли границу?

Неужели в угоду тирану и его воротилам?

Звуки взрывов и завыванье сирены

не дают прислушаться к церковному пенью.

Христос печален. Иуда замышляет планы измены.

Женщина, грешница готовит Христа к погребенью.

Анатолій Дністровий

метаморфози війни бувають різні

одного жінка везе за кордон і ховає в дитячій колясці

інший раніше скупий віддав усі гроші на військо

біля підбитого ворожого танку у бучі

руденький кіт позує камерам світу

pink floyd грає нашу «червону калину»

а в мене пігулки нові

від тиску і холестерину

Олександр Ірванець

З півночі онде орда проривається

І для цивільних нема укриття.

Брід-перебрід через річку в Романівці,

Наша дорога від смерті в життя.

Київ стоїть! Київ міцно тримається.

І наче ниточка світла в імлі –

Людський потік через річку в Романівці:

Сунуть дорослі, старі і малі.

Їм у взуття вода наливається.

Пси і коти скавучать і нявчать.

Брід-перебрід через річку в Романівці –

Брама із пекла, де душі ячать!

Будь вони прокляті, всі бусурмани ці

З фюрером лисим мерзенним своїм!

Я, перейшовши брід у Романівці,

Все пам’ятаю, про все розповім!..

Вадим Гройсман

Жалкий воин с глухого Урала,

Что ты ищешь в далёком краю?

Просчитались твои генералы,

Только смерть ожидает в бою.

В той стране молодой и серьёзной

Так умеют палить по врагу,

Что остались от армии грозной

Обгорелые трупы в снегу.

Разворочены взрывами танки,

Покорёжен чужой самолёт,

И незваных пришельцев останки

Превратились в кровавый компот.

Там двухсотый лежит на трёхсотом,

Никому не вернуться назад.

И деревья, и камни, и всё там

Восстаёт против русских солдат.

От приказа нельзя уклониться:

Бородянка, последний бросок.

Вот такая тебе паляница –

Украинского хлеба кусок.

***

Так говорит Господь: когда придёте в Бучу

И среди мёртвых будете ходить,

Пошлю апрельский снег и дождевую тучу,

Чтоб негасимый пламень охладить.

Горит всепальный гнев, горит, не уставая,

Расходится по выжженной земле.

Спасибо, Господи, что капля дождевая,

А не слеза стекает по скуле.

Ліля Чернявська

Мама раніше казала, коли приходила з вулиці:

Оце-то світ настав.

І хитала головою.

Хіба ж раніше було таке життя?

Хіба ж повернеться те життя, що було в моєму дитинстві.

Ти навіть не можеш собі уявить, – казала мама.

И справді світ настав, думаю я щодня від 24 лютого.

В мене відчуття, що зараз не можна

заховатися ніде на земній кулі.

Ми ходимо по ній між голих дерев голі

І нас одне одному видно.

Ми ходимо і бачимо як інші падають

А інші вбивають та грабують

як нелюди.

А Ти нас бачиш, Боже, на цій весняній землі?

Побач нас, Боже, поки дерева голі й земля пуста,

бо скоро все заквітне й буде не так гарно видно нас.

Ія Ківа

носиш у роті великий тлумачний смітник

цю подряпану скриню з паперовою зброєю

якою тепер ні поцілити ні зцілити –

смерті залізна вода дзеленчить під повіками

гортаєш порожні мов білі зіниці слова

що війною смердять як застаріла хвороба

і не розумієш нащо багаття культури

світ так довго розпалював а самий не згорів

носиш на пошту любові списки живих

і не знаєш як вивчити мову злого мовчання –

час у горлі стоїть як зіпсутий годинник історії

і вкривається пилом змарнілих життів

ходиш як вуличний пес із хрестиком у зубах

муляєш миру очі присутністю зайвою –

смикаєш ніч за довгий мов подзвін язик

лижеш тіло землі знерухомленим язиком

 

Головна світлина: Natalia Maximova