Пропаганда та контрпропаганда – важливі складові війни. Звісно, кожна сторона намагається применшити свої втрати й помилки, натомість акцентувати перемоги (навіть якщо їх бракує) та створити позитивний «я-образ». Сьогодні ми на власні очі бачимо, як працює російська пропаганда, як перекручує факти, заперечує очевидне, кричить про те, що несе свободу поневоленим, – але не росіяни придумали закони пропаганди. Давайте зануримося в реалії Німецько-радянської війни 1941–1945 років та подивимося, про що писали пронімецькі газети, які видавалися в окупованій Україні, на Київщині.

У регіоні видавалося чимало газет: «Останні вісті» / «Последние новости», «Українське слово» та «Нове українське слово», «Літаври», «Рідне слово», «Рідна нива», «Таращанські вісті», «Українське життя», «Хабнівські вісті», «Бориспільські вісті», «Васильківські вісті», «Дзвін Волі», «Звільнена Україна» тощо. Деякі були зовсім скромними, на дві шпальти, інші мали чотири та навіть шість шпальт. Перші шпальти зазвичай присвячувалися офіційній інформації – становищу на фронтах, міжнародним новинам, вихваленню Гітлера та інших нацистських діячів, нагадуванням про те, як Совєти нищили українців (наприклад, у Голодомор). Далі йшли дописи про те, як добре живеться українцям за німців: є робота, їжа, налагодилося культурне життя. Тематика цих матеріалів, створених, як тепер кажуть, за методичкою, була неширокою.

У всьому винні євреї

Як ми знаємо, німецька пропаганда добре вбила в голови людей, що у всіх бідах винуваті комуністи та євреї. Ця мантра повторювалася постійно: у фейлетонах, оповіданнях, псевдодокументальних нарисах. Виглядала вона особливо трагічно тому, що євреїв на окупованих українських землях уже не залишилося. Ось, наприклад, Аполон Холодногорський склав для газети «Українське життя» (10 липня 1942) таку «Найменшу совєтську енциклопедію А—Б»:

А – перша літера абетки. В СССР вона обов’язково стоїть на початку ось таких речень: «А, ви ще ходите?» «А, вас ще не заарештовано?» «А, ви ще не в НКВД?» і т. д.

АБСОЛЮТНИЙ – безумовний, незаперечний. Прикладом, заступник начальника інформаційного бюро жид Лозовський є абсолютний брехун.

АМПЛІТУДА – коливання Сталіна від Карла Маркса до московського митрополита Сергія.

АБСУРД – твердження совєтських істориків про те, ніби Сталін на початку революції був творцем червоної армії.

АВАНГАРД – те саме, що жиди, які поперед усіх тікали за Урал.

АГІТАЦІЯ – те саме, що большевицька брехня.

АМПЛЮА – характер ролей, що їх виконують больцевицькі проводирі. Прикладом, Сталінове амплюа «вождь» всесвітнього пролетаріату. Амплюа Хрущова – «вождь» українського народу. Амплюа Лазаря Кагановича – «залізний нарком».

АНКЕТА – дуже поширений в СССР літературний жанр, активними читачами якого є здебільшого енкаведисти.

АНТИСЕМІТИЗМ – одна з найприбутніших статтей совєтських жидів.

АПЛЬОДИСМЕНТИ – те саме, що й «ура Сталінові», тільки виявлене не словами, а долонями.

АЗІЯТ – те саме, що й Йосип Вісаріонович Сталін.

Червона армія зазнає краху  

«Наша» армія наступає завжди успішно, а суперник завжди відступає та зазнає втрат – це жорстке правило пропаганди. 1 червня 1943 року київська газета «Рідне слово» опублікувала начерк «Перебіжчик розповідає про ”той бік”». Настрій цього перебіжчика відповідає скоріш 1941-му року, коли Червона армія втікала, але не літу 1943-го. Німців вже кілька місяців гнали від Сталінграда, почалося звільнення України, так що пропагандисти, здається, трохи не розрахували.

В околицях Києва з деякого часу улаштовано табір для перебіжчиків із совєтської армії. Одному з наших співробітників довелося недавно відвідати цей табір. Від одного совєтського майора дійсної сдужби, який командував полком коло Білопілля і там перейшов на наш бік, почув він таке: «Я сам спочатку боявся перейти до німців, тому що нам завжди твердили, що всіх офіцерів німці вбивають. Але зрештою я сказав собі – гірше вже не може бути, як тепер в червоній армії! Я тепер задоволений, що прийшов до цього рішення. Зі мною і з моїми товаришами поводяться чемно». Про становище на тому боці, в совєтських областях, розповів він, що вже під час просування зимою 1942/43 р. настрій падав все нижче, коли дедалі більше зростали совєтські втрати людьми і кіньми від німецьких літаків, танків і мінометів. <…> На його думку, майбутній німецький наступ повинен дати багато більшу кількість совєтських перебіжчиків. Навіть коли б німецька армія не наступала, совєти однаково не змогли б продовжувати війну ще один рік».

Українці щасливі працювати на Рейх

Остарбайтери – магістральна тема у пресі. Німеччині гостро не хватало робітників. Спочатку німці вербували, але швидко впевнилися, що ніхто не бажає їхати. Примусова трудова мобілізація, облави на молодих людей, підлітків, рознарядки, які спускалися місцевій владі, – чорні сторінки війни. Це був справжній полон, усього вивезено близько 2,5 млн осіб, додому повернулися далеко не всі. Але в газетах – справжнє свято праці, бравурні світлини та радісні листи від остарбайтерів до рідних з вихвалянням прекрасних умов та заохоченням їхати працювати до Рейху. Газета «Українське життя» (Бориспіль) 17 липня 1942-го надрукувала статтю «Свято в Ніжині. 350-тисячний робітник поїхав до Німеччини».

Щоразу до Німеччини зі всієї України відправляються транспортові поїзди з українськими робітниками. Перемога німецьких військ змітає всі кордони, і ніщо тепер не буде на перешкоді процесу зближення народів. Цей постійний контакт між народами Европи створить необхідні умови для побудови нового, щасливого життя – епохи справжнього соціалізму. <…> В Німеччині працюють поляки, греки, болгари, чехословаки. Але український робітник – найпрацьовитіший… <…>

Ми всі вже знаємо, як добре живуть українці в Німеччині. 3 Німеччини надходить багато листів, в яких з великим захопленням пишуть наші робітники про умови життя та праці. Проте ми ще раз нагадаємо: українські робітники живуть в таких прекрасних умовах, як і німецькі; на тяжких роботах робітники одержують спеціальне покращене харчування; українські робітники живуть у світлих, просторих та чистих гуртожитках; на випадок хвороби, українські робітники користуються німецькими законами піклування; для кращих робітників організовуються екскурсії по Німеччині. Цими днями з м. Ніжина відправлявся черговий транспорт з робітниками. Це було велике свято для всього міста. Колони робітників з прапорцями направляються до станції. Багато дівчат в національних костюмах, лунають чудові українські пісні. В цьому транспорті їде 350-тисячний робітник Олександр Артемович Прокопенко. <…>

Ось і він. Трохи схвильований. Він вперше в житті відчуває піклування за себе, за свою сім’ю. Прокопенко охоче розповідає нам про себе. Коваль Олександр Артемович Прокопенко їде до Німеччини з великою радістю. Він знає, що там здобуде собі добру кваліфікацію. Прокопенко не без захоплення говорить, що буде прикладати всі зусилля для того, щоб повернутись до свого рідного міста Ніжина кваліфікованим майстром. Німецька влада виявила велику честь 350-тисячному робітникові Прокопенку і його сім’ї. В присутності робітників, представників німецької влади Прокопенкові було вручено срібний годинник, тисячу карбованців грошей. Сім’я Прокопенка також одержала подарунок – кошик з продуктами. Там були ковбаса, масло, хліб. Коли дружина Прокопенка довідалась, що вона одержує корову, в неї на очах показались від радощів сльози…

Радянська політична верхівка – кровожерливі ідіоти

Ось це була, мабуть, єдина тема, що не потребувала особливих вигадок – достатньо фактів. «Перші “героїчні вчинки” банди Леніна–Сталіна», «Кінець маршала Тухачевського», «Спогади політв’язня»… Розповіді про політичні репресії стоять поруч з карикатурами й анекдотами, в яких висміюється радянська влада та особисто Сталін. Цей анекдот, надрукований в «Українському житті» 3 липня 1942 року, виглядає зовсім сучасним, тільки прізвище треба змінити.

Сталін та осел

Приїхав якось Сталін в родинне містечко Горі. Проходить вулицею й бачить, як один грузин тягне осла за вуздечку, а той упирається і не хоче йти. Сталін підійшов до грузина й каже йому:

– Ех, ти, дурню, дурню! Одного осла приборкати не вмієш. Учись у мене: я, бач, приборкав 180-мільйонну отару ослів.