Великі суперечки архітекторів – це не те, до чого ми звикли у Києві (якщо, зрозуміло, не вважати за такі зведення на місці старих київських особняків недолугих новобудов). Та й сміливих концептуальних рішень у нас поки що обмаль. А стара Європа, в якій архітектурним геніям тісно, час від часу підкидає веселі сюжети. Про деякі з них читачам «Іншого Києва» сьогодні розповість Ірина Белан – журналістка, дослідниця візуального, яка мандрує Європою та розшукує цікавинки, от наприклад щойно розфарбований вокзал бельгійського Льєжа.

***

У жовтні 2014 року під час пресконференції в Іспанії архітектор Френк Гері показав журналісту фак у відповідь на запитання, чи не вважає він свою архітектуру перебором (дослівно журналіст назвав її «spectacle»). Гері – відомий радикальним підходом як у професії, недарма саме його називають засновником деконструктивізму, так і у житті, – у своїй відповіді був теж радикальним. Я не знаю, що саме він показав, коли дізнався, що один з його найвідоміших проєктів, Fondation Louis Vuitton, було змінено.

У тому самому жовтні 2014 року – схоже, що це знакова для Гері дата, – у Парижі, поблизу Булонського лісу, була відкрита споруда для експозиції сучасного мистецтва, яке належало сім’ї Арно, власникам холдингу LVMH (Louis Vuitton Moët Hennessy). До нього відносяться 80 брендів елітного алкоголю, високої моди, прикрас, годинників, парфумів, яхт – Hublot, De Beers, Hennessy, Moët & Chandon, Tiffany, Givenchy, Dior, Marc Jacobs, Fendi та інші. Колекція мистецтва Арно та LVMH також вражає. Вони є власниками робіт Жана-Мішеля Баскія, Герхарда Ріхтера, Енді Воргола, Іва Кляйна… Спроєктувати виставковий простір було запрошено Гері. І він таки спроєктував – не стільки споруду, скільки простір.

Я не розуміла, куди йшла, вірніше, куди вів мене Гері, я б ніколи не знайшла стежку назад. Крихти не допомогли б повернутися самій з даху, де я опинилась у кінці подорожі по музею. Даху, з якого відкривається захопливий вид Парижу, – переді мною маяками стирчали Ейфелева вежа та башти паризького ділового центру Ла-Дефанс. Але до них ще потрібно було «допливти». По зеленому морю Булонського лісу ніс мене на білих дванадцяти вітрилах парусник, створений Гері. Такий був його концепт. Втім недовго він зберігав автентичність…

У 2016 році фундація запросила французького митця Даніеля Бюрена попрацювати зі спорудою музею. Бюрен відомий своїми проєктами, іноді скандальними, з публічними просторами. У 1986 році одна з його інсталяцій, встановлена у дворі Пале-Рояль, спровокувала неабиякі диспути парижан.

Жак Ширак, якого через дев’ять років буде обрано президентом Франції, і який на момент встановлення роботи Бюрена був мером Парижа, погрожував самотужки зруйнувати бюренівський витвір! Але 260 «колон Бюрена» різної висоти з цементу та мармуру і досі стоять на місці колишнього паркінгу Міністерства культури Франції. Вони перетворились на одне з найпопулярніших інста-місць Парижа.

Так само як і герівська споруда Fondation Louis Vuitton. Спочатку вона викликала незадоволення парижан та екоактивістів, які охороняли природну систему Булонського лісу, але з часом фундація стала одній з рідкісних сучасних реперних точок Парижу. Усе майбутнє міста у його минулому.

Даніель Бюрен додав кольору до білосніжних вітрил фундації. 3528 напівпрозорих панелей начебто нагадують деконструйовану веселку. Деконструйовану – реверанс у бік Френка Гері. Ще один реверанс Бюрен зробив у бік Марка Якобса, на той час креативного директора Louis Vuitton. Якобс запропонував Бюрену попрацювати разом над колекцією осінь-весна 2013 року. Для неї Бюрен розробив оригінальні патерни та сценографію. Інсталяція Бюрена Observatory of Light повторила патерн, створений для колекції.

У 2009 році у бельгійському місті Льєж з’явився новий вокзал – Liège-Guillemins. Говорять, він з’явився, щоб дошкулити Антверпену, реконструйований вокзал якого у 2009 році було названо журналом Newsweek четвертим найкрасивішим вокзалом світу. Чому дошкулити? Антверпен – одне з головних міст фламандської частини Бельгії, а Льєж – Валлонії. Битва вокзалів лише продовжила вічні суперечки між франкофонами та франкофобами.

Liège-Guillemins – це проєкт скандально відомого іспанського архітектора Сантьяго Калатрави. Чому скандального? Він не вміє рахувати. Театр, який є частиною валенсійського Міста мистецтв та науки, було завершено за кошторисом втричі більшим, аніж той, який Калатрава оприлюднив спочатку, – 900 мільйонів євро. На Валенсії с 2005 року висить борг за цей проєкт. Окрім того, що Калатрава не вміє рахувати, він не завжди враховує місцеві особливості та клімат, а ще вимагає високі гонорари (за театр гонорар архітектора склав 94 мільйони євро). Словом, Калатрава – майстер вау-ефекту. Таки вау.

Проєкт Калатрави замінив старий вокзал Льєжа, збудований у 1842 році. Він вже не міг впоратися з рухом швидкісних потягів та потоком пасажирів, що помітно зростав. Калатрава спроектував п’ять платформ, велику галерею з магазинами та кафе, трирівневу паркову та архаїчну арку довжиною 160 метрів та висотою 32 метри. Чому архаїчну? Вона нагадує одночасно високі склепіння готичного собору та скелет динозавра.  Вокзал вражає. Його бюджет склав 312 мільйонів євро. Це також вражає. Але, здається, для Калатрави це не так щоб і дорого.

Я не знаю, що показав на пальцях Калатрава, коли дізнався, що цього року Даніель Бюрен розфарбував скляні зводи вокзалу. Вокзал втратив свою автентичність, я б навіть сказала чистоту.

Подібність до собору зникла, як не було. Проте вокзал щось отримав – не потрібно бути піфією, щоб передбачити, як зросте кількість туристів у місті. Архітектура – це не форма, застигла у часі. Це живий організм. І як усякий організм він повинен бути корисним та діяти ефективно.

Світлини: Ірина Белан, відкриті інтернет-джерела