Українська «Паризька школа», місто солі, Академія Бойчука, поштові автобуси й «Ніколи знову!» – Марина Полякова пропонує добірку найцікавіших київських виставок.

Арт-фундація «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Після 1917 року чимало художників з України виїхало за кордон, переважно до Парижа і Берліна, де квітло тоді нове мистецтво. Микола Кричевський, Йосип Перельман, Соня Левицька, Олекса Грищенко, Жак (Яков) Шапіро, Василь Хмелюк – майже на століття вони були втрачені для української культури, натомість вписали свої імена в культуру світову. «Багато українських митців були дотичними до творення тогочасного європейського культурного контексту, чимало привнісши зокрема до феномену, що згодом отримав назву “Паризька школа”. Однак їхня роль протягом довгого часу залишалася недооціненою або ж взагалі невисвітленою, перебуваючи поза межами уваги дослідників. Українських художників, як першої, так і другої хвилі еміграції традиційно розглядали як представників російської культури», – пишуть організатори. І сьогодні, коли в українській культурі йде процес деколонізації, так важливо (і приємно) повертати напівзабуті імена до лона української культурної спадщини.

Центральний будинок художника (вул. Січових Стрільців, 1–5)

У залах ЦБХ відкрилася велика й різнопланова виставка «Спадковість і новаторство», присвячена 85-річчю Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. На ній представлені традиційні та модерні твори декоративно-прикладного мистецтва викладачів і студентів Академії в історичній ретроспективі, а також дизайнерські об’єкти. Факультет декоративно-прикладного мистецтва показує вироби з текстилю (ткані гобелени), вишивку та костюм, витинанки, мозаїку, ікони. Також в експозиції художня кераміка, дерев’яна скульптура, вироби з металу, ювелірні вироби. Нарешті, кафедра промислового дизайну та комп’ютерних технологій і кафедра дизайну середовища представляють макети й проєкти.

Галерея «Митець» (вул. Велика Васильківська, 12)

До 10 травня в галереї КОНСХУ триває колективна виставка «Таємні посилання». Свої твори представили Наталія Балабуха, Уляна Балан, Олексій Возіянов, Оксана Здор, Анна Миронова, Катерина Радько, і всі разом вони шукають сенси, які з першого погляду не відкриваються. «Чим складніше зображення – тим більше сенсів, деякі з них перебувають на поверхні, інші дещо приховані. Вони не очевидні, подвійні, такі, що є зрозумілими посвяченим в таємницю, та чи є вони тим, чим видаються на перший погляд, чи приховують глибші й більші сенси?», – такими словами гості галереї запрошені до вдумливого перегляду.

Національний заповідник «Софія Київська» (вул. Володимирська, 24)

На виставці у Хлібні представлені керамічні скульптури від головного майстра скульптурної майстерні Gorn Ceramics Юрія Мирка. Свої лаконічні, тихі й на позір надзвичайно прості скульптури автор називає оберегами. «В кожного з нас є певний набір образів, символів або навіть речей, які дарують нам відчуття захищеності й спокою – наші обереги. Вони є символами найцінніших речей у житті. Вони дарують сили рухатись в правильному напрямку та нагадують що в цьому світі є ті, кому ми не байдужі», – так звучить концепція виставки.

Галерея протестного мистецтва Музею Майдану (вул. Липська, 16)

«Соледар. Сіль. Війна» – фотовиставка про мирний Соледар на Донеччині та Соледар періоду війни, зруйнований Росією. Представлені близько 60 світлин фотографа Олександра Пархоменка та пресофіцера 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ Ірини Рибакової. Одне й те ж саме місто, зафіксоване з різницею у 30 років, вражає. Олександр Пархоменко фотографував у Соледарі у 1990-х. На його світлинах – переважно виробничі потужності підприємства «Артемсіль», підземелля соляних шахт і процес видобутку солі. Ірина Рибакова робила фотофіксацію оборони Соледара восени та на початку зими 2022 року. У фокусі – портрети українських військових, розбомблені рашистами будинки, артилерійські залпи, безпритульні тварини, які залишилися у місті… За понад рік запеклих боїв Соледар перетворився на руїни. «Ми обов’язково повернемо всі українські землі та зробимо ще й третю частину виставки зі світлинами “Соледар. Відновлення”», – говорить Ірина Рибакова.

Арт-простір Київської бібліотеки імені Миколи Гоголя (вул. Велика Васильківська, 136)

Ще одна цікава фотовиставка у Києві представляє роботи польських фотографів, членів Белхатовського фотографічного товариства, і присвячена Дню польського прапора. «Рік, що минув, виявився справжнім випробуванням для України. Адже повномасштабне російське вторгнення розділило новітню історію держави на “до” і “після”. У цій виснажливій боротьбі дуже важливо мати підтримку – і Республіка Польща, яка сама нерідко потерпала від агресивних дій, є найближчим союзником України. Зміцнюючи ці дружні відносини, ми проводимо виставку робіт польських фотографів», – розповідають організатори.

АВС-арт (вул. Глибочицька, 32в)

Виставка «Повна чаша» вперше представляє у київському мистецькому просторі живопис луцької художниці Тетяни Мялковської. Вона віддає перевагу станковому живопису, розпису по дереву і тканині, а також інсталяції. Роботи, що увійшли до експозиції, виконані у фольк-модерній манері з великою увагою до кожної дрібниці: стебла, квіти, соковиті ягоди, банка з молоком, глек, старий будинок, овечка, горизонт…

Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)

Пусте метро, темні нічні багатоповерхівки, київський будинок на Лобановського, зранений першою російською ракетою (кераміка!), мінімалістичні асамбляжі з гумками – метафорами дитячого бажання стерти весь той жах, що роблять дорослі, й почати з чистого аркуша… У галереї триває колективна виставка про тінь та світло «Lost/Found». Організатори пишуть: «Кожен сучасний український художник з початком повномасштабної війни щось втратив, змінив чи переосмислив. Це “щось” може бути як фундаментальний пласт його життя, важлива частина особистості, значуще місце, місто, річ, так і щось незначне. … Виставка має показати дихотомічність життя, коли зі злом поряд іде добро, з тінню – світло, із втратами – набуття і надія».

Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини (вул. Терещенківська, 5)

Автомобільний художник – так буває? Буває. До дня Європи у Музеї П. Г. Тичини відкрилася виставка графіка та живописця Віктора Зінченка, автора серії марок Укрпошти «Міський транспорт» (2016), «Європейські поштові автобуси». Це симпатичний ретроспективний огляд службового поштового транспорту Європи 1920–1960-х років. Віктор Зінченко починав з вивчення історії автомобілебудування, а потім робив моделі автобусів у масштабах 1/43 та 1/87. Напрямок, започаткований 2004 року (і представлений тоді ж на персональній виставці), розвинувся у кілька серій графічних малюнків на тему пожежних, медичних, автомобілів кіногероїв, муніципального транспорту. Раніше художник працював у монохромі, але нові роботи виконані у кольорі, що робить їх ще живішими, трошки дитячими й теплими.

Ню Арт (вул. М. Грушевського, 28/2)

Назва виставки робіт живописця Дмитра Нагурного (1946–2019) «Погляд» переносить нас до 1987 року, коли після поїздки до Чорнобилю художник потрапив у лікарню і там вигадав концепцію і назву легендарної виставки «‎Погляд» (1987 рік, КПІ, корпус № 19), де були представлені роботи сучасних українських художників. Сьогодні в експозиції твори з родини художника та з колекції галереї. Творча манера Дмитра Нагурного поєднала «раціональне з ірраціональним, високий рівень технічної майстерності, метафізичність, одночасне відчуття правдивості та штучності зображуваного світу. Він схильний до гіперреалізму, сюрреалізму, піднесеної емоційності». Художник часто звертався до архітектурного пейзажу, тонко відчував геометрію форм.

Мала галерея Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)

«географія витіснення» – п’ята виставка у серії діалогів художників та художниць в межах проєкту «Одне з одним. Просторові діалоги». Художники Ярослав Футимський і Антон Саєнко, що були запрошені до діалогу, створили простір, в якому точиться розмова про землю, пейзаж, мову і проростання.

White World  (вул. Є. Чикаленка, 21а)

8 травня, у День пам’яті та примирення, «Білий Світ» відкриє виставку «Ніколи знову». Дамо слово організаторам: «Гасло “Ніколи знову” і символ червоного маку з 2015 року використовуються в Україні для позначення річниці капітуляції нацистської Німеччини. Воно стало в опозицію до рашистського слогана «можем повторіть», яким у росії підігрівалися агресивні настрої народу. Сьогоднішня розстановка сил приголомшує очевидністю дихотомії добра і зла: росіяни можуть повторити лише спустошення, руйнацію, смерть і забуття. Україна ж під гаслом “Ніколи знову” рухається до перемоги над російськими окупантами». До експозиції увійшли художні висловлювання на тему, що збігається з назвою проєкту. З роботами у різних видах образотворчого мистецтва (живопис, графіка, фотографія, інсталяція, текстиль) у виставці беруть участь Владислав Шерешевський, Матвій Вайсберг, Айдер Муждабаєв, Серж Захаров, Дмитро Коломойцев, Влад, Дмитро та Олександра Кришовські й сам куратор проєкту Олександр Янович.

Головна світлина: Наталія Костецька, виставка «Європейські поштові автобуси»