Вважається, що у великих містах жити комфортно та цікаво. Але давайте вивчитимо детальніше міський простір столиці України. Чи раптом він не містить певні дискримінаційні ознаки, не виключає певні соціальні групи, не поширює гендерні стереотипи?

Пройдемося вулицями міста і роздивимося навколо. Нас оточує чимало зовнішньої вуличної реклами. У цій рекламі досить такі часто трапляються гендерні стереотипи, тобто загальноприйнятні уявлення про те, якими мають бути «справжній чоловік» і  «справжня жінка». Традиційні гендерні стереотипи щодо жінок (як от: «жіноча логіка», захоплення зовнішньою красою, надмірна емоційність, психічна неврівноваженість, материнський інстинкт та ін.) продовжують існувати і відтворюватися у суспільній свідомості значною мірою за допомогою мас-медіа і, особливо, реклами.  А сексизмом називають ідеологію і практику дискримінації людей за ознакою статі (sex = стать, з англ.).

Зокрема, жінки скоріше постають як споживачки товарів і значно рідше як авторитетні фігури, спроможні приймати власні рішення. Нас завалюють образами молодих, фізично привабливих напівоголених жіночих тіл. Чоловіки ж постають впевненими в собі, активними, переможними, схильними до пригод. Їх частіше можна побачити зайнятих на роботі чи активними видами відпочинку, ніж представниць протилежної статі.

Розглянемо деякі «свіжі» приклади. Напевно, найяскравіший приклад сексизму останній часом – від одного із забудовників. Житловий комплекс «Синергія» порозвішував  по місту рекламу із вибором квартир. На одній із них квартири прирівнюються до сексуальних жінок. Маємо такий різновид сексизму як оречевлення (жінка як предмет, річ) та еротизацію.

Виявляється для жінок потрібне спеціальне місце (звісно ж, більше за обсягом, ніж для чоловіків), аби успішно запаркуватися.

Ще й досі для українського суспільства жінка за кермом не є нормою, а радше винятком, над яким слід і можна посміятися, або яких слід не допускати до водіння певних видів транспортних засобів. Рік тому заправки ОККО мали сексистську рекламу безплатного бензину, який надавали жінкам, якщо ті сфотографуються у купальнику. Детальніше про цей випадок описує Тамара Злобіна на Українській правді у статті «Заправся сексизмом»*.

А от чоловіки – стереотипно постають як «мачо», сексуально активні.

Про «гетоїзацію», тобто, виключення із простору міста матерів (і татів) із малили дітьми пише соціологиня Людмила Малес на прикладі власного досвіду**. Публічний простір, громадський транспорт Києва мало пристосований до батьків із дітьми та людьми із інвалідністю. Тому київським мамам непросто переносити великогабаритні коляски чи навіть дітей на собі.

Але що ж можна зробити із Києвом? Які є успішні приклади інших міст? Про це було написано у статті «Як жіноча участь у прийнятті рішень змінює спільноти»***. У міській адміністрації Відня є Департамент гендерного мейнстрімінгу, завдання якого – аналізувати міську політику та корегувати її. З численних напрямків роботи Департаменту розглянемо одну – організацію публічного простору. Гендерно чутливе регулювання міського руху починається з урахування різних типів пересування. Якщо для чоловіків це переважно приватні автомобілі та громадський транспорт, і поїздки на роботу та додому, то для жінок пересування містом ускладнюється необхідністю робити численні додаткові подорожі (у дитсадок, музичну школу з дитиною, магазин, пральню, відвідати літніх батьків і тд.). Більшість з цих подорожей здійснюються пішки. Крім жінок, основними користувачами пішохідних хідників є діти та літні. Пішохідний рух тривалий час був «сліпою плямою» міського планування – вулиці створювались для автомобілів.

Міська адміністрація Відня врахувала цей недолік. У результаті значно розширили ширину тротуарів, зробили безпечнішими пункти переходу дороги, обладнали необхідні місця пандусами, встановили лавочки для перепочинку, навіси для тіні і питні фонтани. Іще одним ключовим моментом стала безпека вулиць, які обладнали інтенсивним нічним освітленням, а також, по можливості, зробили простір більш відкритим. Жодних хащів і закапелків – замість них доріжки (наприклад, від автобусної зупинки до житлових будинків), які добре проглядаються з усіх боків. Ці та інші заходи гендерного мейнстрімінгу зробили Відень безпечнішим містом, у якому приємно і комфортно жити – усім, а не лише жінкам.

Що робити в Україні, якщо ми бачимо сексистську рекламу? Звісно ж, не мовчати. Скаржитися. Наприклад, до Індустріального гендерного комітету із реклами (ІГКР)****. У вересні 2011 року на Форумі громадських асоціацій України, які представляли більшість фахівців маркетингу та реклами, були прийняті Стандарти недискримінаційної реклами за ознакою статі. Тому уже є  позитивні практики. Детальніше про те, як протидіють сексизму в рекламі, читайте на Громадському радіо*****. Давайте пам’яти, що, передусім, наша небайдужість і солідарність можуть зробити місто Київ гідним середовищем для усіх.

Текст і фото: Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету Києво-Могилянська академія.

* Тамара Злобіна «Заправся сексизмом» http://life.pravda.com.ua/columns/2015/09/28/200803/

** Гетоїзація материнства, Людмила Малес http://krona.org.ua/assets/files/journal/Gendernyi-zhurnal-Ya-38-2015.pdf

***http://povaha.org.ua/yak-zhinocha-uchast-u-pryjnyatti-rishen-zminyuje-spilnoty/

****http://uam.in.ua/gkr/ukr/tasks/

*****Продати «жінку»: як в Україні протидіють сексизму в рекламі? http://hromadske.ua/posts/prodaty-zhinku-iak-v-ukraini-protydiiut-seksyzmu-v-reklami