«Колійні записки» – дуже старий сюжет. «Батьком» таких заміток вважають Геродота та його подорожі до Персії, Єгипту, Вавилону у V столітті до нашої ери. Це цілий жанр, кожна епоха має свої стилі, форми і риси оповідання про подорожі та переміщення людей для зустрічі один з одним.
Травелогi незамінні: як довідники – тільки краще – вони розповідають про країну не сухою мовою путівника, а дозволяють пережити разом з автором моменти впізнавання іншого світу. Вони сповнені емоціями, враженнями, небанальними ідеями і сюжетами. Вони – це література «чужого досвіду» – можна вчитися на чужих помилках (або, принаймні, їх враховувати). Травелогi дарують досвід комунікації без кордонів, та й просто – захопливе читання.
«Shiplife. Сім місяців добровільного рабства » – розповідь перекладача і мандрівниці Ольги Мельник про сім місяців її роботи за контрактом на круїзному лайнері. Події, що відбуваються з автором розгортаються в хронологічному порядку – прибуття в різні куточки світу, життя в замкнутому просторі. Одночасно ізоляція і величезна подорож, плюс рідкісний шанс побачити життя на борту зсередини.
Ольга Мельник. Ship life. Сім місяців добровільного рабства. – Чернівці : Видавництво 21, 2017.
Сторінка книги на сайті «Видавництва 21»
ТРАНСАТЛАНТИЧНИЙ ПЕРЕХІД
27.10−09.11.2012
27 жовтня, Саутгемптон
Судно виходило з Саутгемптона востаннє в моєму контракті, тож я вирішила неодмінно піти у місто. Тут на мене чекала класична англійська архітектура і безліч металевих меморіальних табличок – з іменем «Титаніка» та інших кораблів, які вийшли з цього порту і більше ніколи не повернулись. Погода на диво хороша, сонячна. Сьогодні субота, і на центральних вулицях відбувався якийсь ярмарок, де, здавалось, кожен продавав те, що мав. Я купила племінниці два альбомчики з наклейками діснеївських принцес по 50 пенсів кожен – це дуже дешево навіть за українськими мірками.
Круїз обіцяє бути важким морально і фізично. Портових днів дуже мало, натомість багато пасажирів, які постійно залишаються на борту і яких весь час потрібно обслуговувати і розважати. Більшість гостей – постійні клієнти компанії і отримали цей круїз задарма або з великою знижкою. Це найдешевший круїз. Постійних клієнтів так багато, що «Скай-бар» більше не може вмістити їх усіх на вечірки від 5-ї до 7-ї. Тому в ці години у всіх барах на борту ми маємо приймати безкоштовні замовлення. Кожному з постійних клієнтів щодня будуть видавати по два талони, які вони зможуть обміняти на безкоштовний алкогольний напій у будь-якому барі від 5-ї до 7-ї. До цих акцій залучені всі офіціанти бару.
Для суперпостійних гостей додатково організовано безкоштовні сніданки від 8-ї до 11-ї ранку в ресторані на 5-й палубі, де вони так само безкоштовно можуть замовляти кавові напої, а також «Криваву Мері», «Мімозу» та інші алкогольні напої з горілкою, джином, ромом, віскі і бренді. У цей розклад поставили й мене. Супервайзер Джері з Філіппін сказав, що зробив це для мого ж добра, адже в кінці круїзу всі ці люди будуть давати чайові.
Ця вигода здається мені сумнівною. Тепер мій робочий день починається о 7:30. Від 5-ї до 6-ї по обіді я ще обслуговую постійних клієнтів з талонами в «Passport bar», звідки відразу маю бігти на свою станцію в ресторан палубою вище.
Сьогодні під час зміни я познайомилась з по-дружжям з Канади – Лорейн і Волт.. Їм обом близько 60.. Лорейн замовила в мене склянку різлінга.. Вона художниця і навіть запросила мене в гості до Канади повчитись у неї образотворчому мистецтву..
28 жовтня, Гавр
Це місто на півночі Франції здалось дуже сірим і похмурим – можливо, через погоду. З другом-музикантом Шаном з Філіппін ми вийшли на каву. В будь-якому разі, радує вже те, що ми на суші. Він і далі щовечора грає зі своєю групою в «Скай-барі», але тепер у мене інший розклад, тому бачимось рідко.
1 листопада, Понта-Делґада
Тут я знаю одну крамничку, де продають симпатичну й недорогу біжутерію. Накупила там кілька пар різних сережок і задоволена гуляла містом. Зустріла пару дивних клієнтів з лайнера, які постійно підходять до мене просто поговорити – нічого не замовляючи. Завжди говорить жіночка. Чоловік переважно мовчить і тільки зрідка підтакує дружині. З її слів я ніяк не можу зрозуміти, чи справді їй так подобаюсь, чи вона шукає приводу, щоб поскаржитись на мене. Одного разу на судні вона хвилин десять розказувала мені про те, як випадково роздряпала руку, і я пішла шукати для неї пластир та якийсь антисептик. Тепер у місті вона почала розпитувати, куди їм краще піти. Найперше мені спало на думку порадити той магазинчик з біжутерією. Але гостя сказала, що не носить сережок, бо колись на неї напали і вирвали їй сережки з вух. Тільки тоді помітила шрами. Довелось вибачатись і вигадувати щось інше.
2 листопада, день у морі
Весь наступний тиждень ми будемо десь в Атлантиці. Океан на диво спокійний, наче якесь безкінечне озеро. Хвиль практично немає. Перед початком переходу я трохи боялась і аж ніяк не очікувала, що Атлантика буде такою привітною. Один з пасажирів мені сказав, що це тому, що ми пливемо південним шляхом – до Маямі, – він завжди спокійний, а північний – до Нью-Йорка – набагато більш небезпечний і непередбачуваний..
5 листопада, день у морі
Всі наступні дні в морі – як один. У мене болить голова. Я давно не була на свіжому повітрі. Зараз зовсім немає розкладу на відкритих палубах. Щоранку я дивуюсь, як людина може випити 4 капучіно підряд або дві «Криваві Мері» о 8-й ранку. А все тому, що до 10-ї ранку їх можна замовити безкоштовно. Нам бракує офіціантів, щоб обслужити всіх спраглих від жадібності гостей. Дівчата, які працюють гостесами в ресторані, теж узяли таці й перетворились на офіціанток. Принаймні тепер гості і їм будуть давати чайові в кінці круїзу.
6 листопада, день у морі
Сьогодні день виборів Президента США. На судні багато пасажирів-американців, які завчасно проголосували вдома і тепер тільки слідкують за новинами про підрахунок голосів. Мені довелося поспілкуватись як з республіканцями, так і з демократами. Це цікаво.
Найяскравіший республіканець на борту – один мільйонер (і, звичайно ж, постійний клієнт компанії), якого я обслуговувала в «Passport bar» у щасливі години безкоштовного алкоголю. Він скаржився на те, що тепер більше не організовують вечірок у «Скай-барі». Для нього принизливо показувати талони на алкоголь: «This is my 104th cruise with the company and most probably the last one.. I don’t like the way you treat your most loyal customers now»*.
Спочатку я було намагалася пояснити, що це зроблено для зручності, адже тепер можна прийти з талонами в будь-який бар і отримати кращий і швидший сервіс. А потім просто покликала супервайзера. Зрештою, це його робота – вислуховувати скарги. Наш мільйонер страшенно не хоче, щоб виграв Обама, якого він зневажає, бо той недбало розтринькав його, платника податків, гроші.
Прикладом демократів є родина афро-американців, які щодня вечеряють у моїй секції в ресторані. Здається, це їхній перший в житті круїз. Дізнавшись, що Обама впевнено перемагає, вони причепурились і прихопили з собою в ресторан американські прапорці. Вони дуже веселі і життєрадісні. Я щиро привітала їх з перемогою. Мільйонери в США залишились у явній меншості.
8 листопада, день у морі
В останній день круїзу справді багато з тих, кого я щоранку поїла безкоштовними капучіно, поприносили мені конверти. В кожному з них було по 10, а іноді й по 20 $ чайових. У «Passport bar» переважно мені давали по долару щоразу, коли я приносила напій, але були й такі, хто приніс конверт в останній день. Та найбільшою приємністю і несподіванкою стали Лорейн і Волт, які принесли в ресторан уже роздруковане наше спільне фото, до якого так само додали конверт і лист подяки. Це дуже зворушливо.
___________________________
* «Це мій 104-й круїз з компанією і, скоріш за все, останній. Мені не подобається те, як ви тепер ставитесь до своїх найвідданіших клієнтів».
