Україна відзначає 110-ту річницю від дня народження майстрині наївного мистецтва Марії Примаченко.

По новорічному містечку на Контрактовій площі «гуляють» фантастичні звірі Примаченко. Компанія, що має права на бренд Prima Maria, хоче створити анімаційну стрічку та мурал за її творами. Національний музей українського народного декоративного мистецтва зробив велику та довгу виставку «Фантасмагорії».

Фокус виставки — на маловідомих творах, побудована вона за принципом ретроспекції. Велика  та інформативна експозиція представляє понад 100 робіт, серед яких є навіть альбом з малюнками 1940-х років. І це, так би мовити, «професійний» етап самоучки, бо у 1936 році Марію «відкрили» та запросили до Києва, у майстерні при Київському музеї українського мистецтва, де вона захоплено, плідно працювала. Ми не знаємо, як склалася б її кар’єра, якби не війна та загибель чоловіка. Більше Примаченко не виїжджала зі свого села, тільки роботи її подорожували світом, та поширювалася слава.

Марія Примаченко — звісно, легенда. Говорять про неї тільки особливими «високими» словами. Багата на таланти Україна тільки її одну піднесла так у царині наївного мистецтва (як Грузія Ніко Піросмані, Франція Анрі Руссо, а США Бабусю Мозес). Але що зробило легендою творчість цієї простої сільської жінки?

Універсальність художньої мови: Попри національний колорит (соняшники, мальви, вишиванки, коромисла, бурячки), образи, створені Примаченко, зрозуміють у будь-якому куточку Землі. Її леви могли грітися під сонцем Аравії, а корови насолоджуватися недоторканістю в Індії. Живи Примаченко на вік раніше, її сюжетами, композиціями та шаленими кольорами захоплювалися б модерністи.

Відсутність різниці між реальністю та фантазіями: Це взагалі принцип наївного мистецтва, у хорватського майстра наїв-арту Івана Генералича, наприклад, селяни у лісі підглядають за єдинорогом. У Примаченко цей принцип доведений до взірця. Звісно, вона надихалася природою рідного краю, але рожеві коні в нас не літають.

 Ті, хто близько спілкувався з художницею, згадують, що вона була проста, роботяща, сором’язлива та добра людина. Філософія Марії Оксентіївни будувалася на любові до світу, до родючої землі, на терпінні та праці. Вона збиралася малювати і після смерті, на небесах, син (теж народний художник) положив їй у труну зошит з олівцем.

Всі знають, що Марія Примаченко — це охайна бабуся у хустці та вишиванці. Дійсно, вона завжди одягалася традиційно, як звичайна селянка, якою і була. Тільки вишиванки її були авторськими, перейнявши талант матері, Примаченко дуже гарно вишивала. Але є чудова довоєнна фотографія молодої Марії, де вона — немов би Фріда Кало, — з довгими косами, сувора, у чудернацькому платті з оборками (Марія, як і Фріда, все життя ховала під спідницями покалічену поліомієлітом ногу). І це теж з розділу як би могло скластися життя, наприклад, якщо б Марія Примаченко залишилась працювати у великому місті, зробила крок від селянки до панянки, побачила б світ. Проте, тоді в України, можливо, і не було б своєї великої, автентичної наївної та прекрасної легенди.

• Що: Марія Примаченко, «Фантасмагорії»
• Де: Національний музей українського народного декоративного мистецтва, вул. Лаврська, 9, корп. 29
• Коли: до 24 березня; 10:00–18:00, вихідний вівторок.

Текст: Марина Полякова