Нові QR-коди Бирука, скорботні тексти й жінки зі скрині Пандори – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.
Ресторан Barvy (вул. Мечникова, 3)
До початку листопада в ресторані, який періодично стає виставковим залом, можна побачити проєкт «Інтенція» Слави Бирука (куратор Алік Журавльов). Якби в нас присуджувалася премія «Відкриття року», в Бирука був би великий шанс її отримати. Ні, його не можна назвати молодим художником… але все ж таки можна. Річ у тому, що він, випускник славетної РХСШ, багато років успішно працював як художник-дизайнер. А до суто живопису повернувся зовсім недавно і тепер робить виставку за виставкою, плідно працюючи з абстракцією. 2018 року ми бачили його QR-коди, 2019-го – проєкт Abbey Road, в якому «бітловська» тема межувала з «географічною», і саме там з’явилися образи найвеличніших річок Землі та найвищих гір. Нову виставку можна вважати розвитком цієї теми, знову ми впізнаємо ріки, які перетворюються фантазією художника на кольорові петлі, на тугу, напружену форму… І завжди картина – загадка, це наче жінки, а наче й річки, болота, пагорби. Абстракції Бирука будуються на палких кольорах, на неочікуваних контрастах та гармоніях. Варто трохи перенацілити зір, і вони стають майже стереоскопічними, багатошаровими, заводять у глибину. Це знову у якомусь сенсі QR-коди – за ними постає нова реальність, треба тільки зробити крок.
Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська, 13 а)
Нікіта Кадан, які б техніки не залучав до чергового проєкту, залишається концептуалістом. Для нього найперше значення має текст у широкому сенсі – текст історичний, текст соціальний, текст літературний. Він працює в тому полі, де формується текст, де народжуються змісти, а засоби вираження можуть бути різними, скажімо – маніпулятивними. На цій виставці поряд Пікассо і Грюневальд, неон і метал, ікони-вікна, в яких замість облич – ґрати, та ще багато чого. З цього багатоголосся складається суголосність – складний текст про сучасність, тканина якої розсипається під нашими пальцями. Ми знову шукаємо орієнтири, бо протест захлинувся, піднесення закінчилося скорботою, а герої, як і злодії, стали звичайними депутати з круглими обличчями.
IZONE (вул. Набережно-Лугова, 8)
Художній простір IZONE цією виставкою відкрив таку скриню Пандори, що аж страшно. Ну хіба можна в наш час, коли феміністки нападають на художника, якщо їм щось примариться, ставити питання – якою має бути жінка? Але якщо серйозно, автори проєкту (ініціювала його Forsa Gallery) вже немало попрацювали над питанням, як змінили XX–XXI століття жінку, її суспільні, культурні ролі. І завдання запрошених художників – серед яких Олександр Ройтбурд, Ілля Чичкан, Марія Куліковська, Алевтина Кахідзе – унаочнити ці зміни та ступені свободи жінки. Або ж несвободи, бо скільки б ми не кричали з трибун, вдома все одно чекає брудна каструля.
The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)
Катерина Бучацька – художниця жадібна. Хтось працює з глиною, хтось з гуашшю, хтось робить відео, а Бучацька універсальна, вона радо експериментує з різними техніками й матеріалами. І каже, що все це є насамперед проявами її особистості, результатами її внутрішніх монологів. Виставка в якомусь сенсі ретроспективна, до неї увійшли роботи за останні десять років. Але вони не висять на стінах у хронологічному порядку, а складаються в інсталяцію, яка за настроєм нагадує сюрреалістичний світ керроллівської Аліси, таке все тут дивне. Живопис, реді-мейди, об’єкти, графіка – все розповідає про те, як живе думка художника, як вона рухається від примарного задуму до фінальної реалізації.