Fuck Corona, Автономна республіка Борщагівка, нефігуративна зима та ювілей Ернеста Коткова – Марина Полякова анонсує найцікавіші виставки Києва.

Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)

Люди пишуть у блогах – о, як я мрію знов опинитися в Берліні та піти на Музейний острів… а я у Венеції… а я Португалії… За роки вільного переміщення ми зрозуміли, що подорожі не примхи, а можливість зробити паузу в буднях, переключити думки, надихнутися. Картини Ярослава Ясенєва нагадують – все було. І все буде. Пальми, узбережжя, солоний вітер, старенькі трамваї в далеких містах, сходинки, на яких можна просидіти цілий день, спостерігаючи за натовпом, нові кольорові враження. Над усіма мріями-планами головує полотно з красномовним гаслом Fuck Corona, і ми готові приєднатися до цієї енергійної думки.

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

До Майдану київський художник Добриня Іванов працював з механізмами пам’яті та тілесністю, створюючи об’єкти й інсталяції, які відчиняли особистий досвід у зовнішній простір. 2013 року він розробив іронічний проєкт «Автономна республіка Борщагівка», котрий ставив руба питання незалежності Борщагівки. А вже за рік такі теми стали надто гострими, бо ми зрозуміли, до чого ведуть маніпуляційні заклики до окремості частин цілого. Відтоді художник почав досліджувати соціальні явища, які спровокувала війна, – ініціативи знизу, стихійну громадську активність. Отже, в просторі виставки можна побачити індивідуальну генезу художника, теми, які його цікавили та цікавлять сьогодні. А ще можна придбати артбук.

Ornament Art Space (вул. Василя Тютюнника, 53)

Альона Кузнєцова створила новий цикл абстракцій, які хочеться назвати жіночими – в хорошому сенсі. В них є тендітність, ніжність, м’якість, але й сила, точне знання того, що робиш. Поштовхом до циклу знов-таки став вірус, пандемія (чесно кажучи, вже рука болить про неї писати), бо у ситуації суспільних зламів, нових викликів, певної розгубленості людина шукає щось надійне, на що можна опертися. Кузнєцова знайшла такий якір у природі, у зимових настроях, уповільнених ритмах, приглушених кольорах. Гюго писав: «Що робити у прірві, як не бесідувати?», а ми скажемо – що робити у скрутні часи, як не дивитися у вікно, спостерігаючи за тим, як заходять бузкові зимові сутінки?

Аукціонний дім «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Якщо подивитися, наприклад, роботу «Портрет матері», створену Ернестом Котковим 1965 року, неважко зрозуміти, чому в очах радянської влади він був художником небезпечним, підозрілим. Надто вже близько підходив Котков до естетики забороненого в Союзі європейського модернізму, до всіх отих кубізмів, абстракцій. Але – дивна річ! – така стилістика зовсім природно ставала основою монументальних робіт, які за радянських часів слугували одним із каналів пропаганди. І тут художники, яких цензура примушувала працювати у стіл, стосовно камерних творів (а Котков був не єдиним), реалізовувалися плідно, втілювали свої модерністські задуми. 3 березня Ернесту Коткову мало б виповнитися 90 років, з цього приводу «Дукат» відкриває виставку, що розповість про деякі епізоди творчості художника. У день народження майстра відбудеться онлайн-зустріч з мистецтвознавицею Оленою Корусь, яка розповість про творчість Ернеста Коткова у сфері монументального мистецтва.