Афіша театрів Києва на початку весни обіцяє кілька прем’єр. Тут будуть сльози, але буде й сміх, будуть найважливіші теми не тільки української, а й світової сучасності, але будуть і легковажні комедії – для тих, хто хоче відпочити від зими.

 Театр драми і комедії на лівому березі (Броварський проспект, 25)

«Хлібне перемир’я». Режисер Стас Жирков, драматург Сергій Жадан.

Донбас, літо 2014 року. Гарний будинок, який зводили для щасливого життя, осиротів – померла хазяйка, мати Антона і Толіка. Дорослі сини прощаються з минулим, перебирають світлини й спогади, але ще не розуміють до кінця, що треба прощатися і з майбутнім, яке намріяли, для якого працювали. Бо у гарячому повітрі пахне війною, а міст вже зірваний.

Антон ставить банки на стіл, підходить до Толіка, нерішуче мовчить, потім обхоплює голову Толіка руками, притискає його до себе, незграбно обіймає. Починає плакати.

Антон. Нічого, брат, нічого. Якось буде. Нічого.

Толік мовчить. Антон виплакується, рукавом однієї руки витирає сльози, другою рукою далі тримає Толіка за шию.

Антон. Ти як?

Толік. (хрипить) Дихати немає чим.

Антон. Да, брат, розумію. У мене тоже, знаєш, як ком ось тут, у горлі стоїть.

Толік. Шию одпусти, задушиш.

Антон відпускає, ніяково поправляє піджак.

«Ерендіра не хоче вмирати». Режисер Максим Голенко, драматургиня Лєна Лягушонкова.

Як сказала авторка п’єси, Ерендіра вмирати не хотіла, але мала токсичну бабушку. Ця достойна жінка, вдова і мати колумбійських контрабандистів, дуже любила єдину онуку, але гроші любили трохи більше, і зробила з дівчинки повію. Тому, хто пам’ятає «магічно-реалістичну» повість Габріеля Маркеса «Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню» (1972), не треба переказувати канву. Але режисер таки добре повеселився на цій печальній темі, зробивши відчайдушний трагіфарс з політичним підґрунтям.

Театр на Подолі (Андріївський узв., 20 а, б)

«Убити не можна розлучитися». Режисерка Поліна Медвєдєва, драматург Даніель Глаттауер (Німеччина).

У п’єсі Глаттауера «Чарівна вправа» подружжя пройшло життєвий шлях до середини й опинилося у кризі, з якої можна вибратися тільки за допомогою професіонала-консультанта. Тому що пан Валентин Дорек ніколи не говорить «кохана» і «пробач». А пані Йоана Дорек емоційна, надто емоційна, миттєво розженеться до 180 кілометрів, і в неї ніколи не закінчується повітря. Важкий випадок, але консультант знає «чарівну вправу».

Молодий театр (вул. Прорізна, 17)

«Ідеальне вбивство». Режисер Андрій Білоус.

Хіба можна об’єднати в одній виставі Скотта Фіцджеральда, Курта Воннеґута, Ханіфа Курейші та Рея Бредбері? Виявилося, що можна, – темою повернення туди, де тебе давно не було, і зустрічами з тими, з ким і не думав побачитися. Такою умовною точкою повернення стало забуте богами американське містечко Ремпарт. Тут перетинаються шляхи Дональда Планта, комівояжера, Еріка, старого аптекаря, Ненсі Гіффорд…

Театр на Печерську (вул. Немировича-Данченка, 5)

«Іранська конференція». Режисерка Олена Лазовіч, драматург Іван Вирипаєв (Росія).

Майже театр.док: на умовній конференції в Копенгагені обговорюють порушення прав людини в Ірані, виступають «за все добре проти всього поганого», за універсальні людські цінності проти варварства. Але парадигма європейської цивілізації, котра несе світло усій планеті (хоч і через спротив, то нічого!), зламалася в XX столітті, і у виступах доповідачів чути розгубленість.

«…мы развитые страны пытаемся решать глобальные мировые проблемы, но большинство из нас не знает в чем секрет. Понимаете есть какой-то секрет. Не просветление, не эволюционное развитие, не космос, а именно секрет. Мы не знаем в чем секрет. А иранцы, как раз именно такие люди, у которых в глазах тоже есть это знание. У иранцев, как мне кажется, в их ментальности есть этот секрет, есть. А вот в наших глазах, простите, я его вижу, очень редко. И вот мы не знающие в чем секрет, пытаемся помогать тем, кто знает в чем секрет».