Черниця з еритроцитами, анатомія фотографії, антропологія ненців та наближення до чистої краси – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.
Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1)
Кожен з трьох учасників виставки – Людмила Раштанова, Сергій Корнієвський та Едуард Потапенков – прекрасний живописець. Але поєднання їх в одному виставковому просторі – це вже розмова не про індивідуальні особливості й навіть не про гарний живопис, а про філософію буття. Пальми над океаном, промені сонця у лісі, надувні круги в басейні, черниця зі смартфоном, яка фотографує еритроцити та тромбоцити, дами у кринолінах, Папа Римський, котрий виходить з авто, все це, дивно перемішане, створює сюрреалістичне враження та викликає холодок у загривку. Наш світ, наше суспільство неймовірно дивні, в них є усе, що хочеш (і чого не хочеш), вони дуже красиві та водночас бентежні. А ще – беззахисні, крихкі, немов тонке скло.
Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)
За доброю традицією галерея знову влаштувала виставку творів з власної колекції. Нею можна мандрувати не тільки у просторі, від стіни до стіни, але й у часі, згадуючи минулі виставки по роботах художників: Ганни Гідори, Петра Лебединця, Олексія Литвиненка, Валерія Шкарупи, Петра Сметани, Андрія Блудова, Олександра Сухоліта та інших. А ще, і це дуже цікаво, побачити ті давні часи, коли художники були молодими й тільки шукали індивідуальний стиль. Бо «Мойсей» Матвія Вайсберга, створений 1989 року, «Вази» (1993) Влади Ралко, оголений «Без назви» (2010) Олексія Аполлонова або «Композиція» (1995) Анатолія Криволапа красномовно розповідають про те, які етапи пройшли у своєму творчому розвитку сьогодні відомі майстри. Виставка триватиме до 18 серпня.
Мистецький Арсенал (вул. Лаврська, 12)
1990-ті роки принесли нові виміри в українське мистецтво, радикально його переформатували, подарували не тільки свіжі змісти, а й нові технічні можливості. Фотографія стала самодостатнім видом мистецтва, отже, відлік з 1990-х тут логічний. Проєкт репрезентує множинність методів роботи з фотографічним медіумом в Україні протягом майже трьох останніх десятиліть. Часова дистанція вже достатня для того, що обернутися назад та осягнути пройдений шлях цілісно та розгорнуто, оприявнити те, що називають «загальною картиною». Акцент в експозиції зроблений на процесах у самому мистецтві фотографії, на демонстрації різних підходів до фотографії як такої, на її внутрішніх змінах. Учасників виставки дуже багато, серед них: Стас Волязловський, Олександр Глядєлов, Андрій та Лія Достлєви, Саша Курмаз, Олександр Ляпін, Віктор Марущенко, Валерій Мілосердов, Борис Михайлов, Андрій Рачинський та Данііл Ревковський, Арсен Савадов, Василь Цаголов, Олександр Чекменьов, Ілля Чічкан, GORSAD.
Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)
Спільно з фондом Ади Рибачук та Володимира Мельниченка (АРВМ) галерея відкрила виставку, на якій демонструються роботи, створені молодими художниками у 1950–1960-х під час подорожі в Арктику на побережжя Баренцового моря. У 1954 році вони, студенти Київського художнього інституту, поїхали на Північ на переддипломну практику. Поїхали й закохалися – у краєвиди, у людей, у таке незвичне життя. В роботах Ади й Володимира з’явилися образи ненців, відобразився уклад корінного народу суворого краю землі. Художньо-антропологічні розвідки велися митцями сім років – і залишилися нам у спадок. Виставка присвячена 90-річчю з дня народження Ади Рибачук.
Щербенко Арт Центр (вул. Михайлівська, 22 в)
«Наближення» – персональна виставка Анни Миронової, вперше презентована ЩАЦ в Одеському художньому музеї у червні 2021 року. На ній представлені рисунки олівцем, об’єкти-дерево та бронзові скульптури. З певними пересторогами хочеться віднести малюнки Анни до якоїсь тендітної галузки оп-арту, бо це дійсно візуальні ілюзії. І окрім наближення потрібно віддалення, бо саме так, в процесі двох глядацьких тактик, розкривається задум художниці. На великих аркушах паперу висить, коливається ніжно-рожеве марево. Зблизька – рівні рядки штрихування, акуратні, чистенькі. Крокуючи назад, починаєш бачити величні пейзажі: морська затока, гори, схід сонця – гучна смуга світла на горизонті. Чесно кажучи, ефект від цих наближень та віддалень приголомшливий. Чиста краса твориться легко й невимушено, скупими засобами, ніби з нічого. На такому примарному тлі скульптури та великі шматки сухого дерева постають надто матеріальними, символізуючи початок та кінець субстанційності.
White World (вул. Пушкінська, 21)
Групова виставка українських митців у форматі «тотальної інсталяції» придумана кураторами Лесею Кульчинською та Єгором Анцигіним. Головна її інтрига – що приховають художники, коли зникають від глядача? Виставка непроста, зі складною концепцією та експозицією, яку треба розгадати. Дамо слово кураторам: «Простір виставки запрошує до занурення в ситуацію, яка до кінця нам не відкрита, в якій наше місце не визначено. Що ми відчуємо, коли опинимося у місці без координат, коли зустрінемося з тим, що не має назви і чиї функції незрозумілі? Як не відштовхнути те, що не піддається розумінню? Чи може затемнення, а не висвітлення, бути процедурою пізнання?» Заінтриговані? Тоді не забудьте встановити на телефон програму для зчитування QR-кодів, вона знадобиться.
