У книзі «Смак радянського» Олена Стяжкіна десакралізує їжу. Неймовірно апетитна ковбаса по 2,20, натуральне молоко під кришечкою з фольги, ароматний білий-сірий-чорний хліб, якого вже не печуть, домашні рецепти, котрі передаються у поколіннях, – ну хіба їжа це просто їжа? Ні, це міфологія. Під скоринками, пінками та «шубами» надійно приховані репресивні важелі, які пані Стяжкіна, докторка історичних наук, «розчакловує» методами соціальної історії.

Як і де купували продукти – а старші люди знають, що «купували» це такий евфемізм, бо неможливо було просто прийти до магазину і купити те, що тобі треба. Як спілкувалися з продавцями, м’ясниками, завмагами – всіма тими «золотими» людьми, котрі керували потоками їжі. Що таке дефіцит, чому він виникав, якими хитрощами долався. Як забороняли мацу. З чого робили ковбасу. Які страви були на столах представників номенклатури. Як у кінематографі показували їжу та їдців. Про ці повсякденні практики (та багато інших) розповідається в науковому дослідженні Олени Стяжкіної, написаному з дотриманням вимог академічної праці, але доступному для широких верств населення, – людей, які пам’ятають про ту їжу, або вже ні, які розповідають легенди, або розвінчують їх, які, нарешті, взагалі не можуть повірити, що таке було. Ну і додатковий бонус від цієї книги для старшого покоління – з нею можна сперечатися!

Олена Стяжкіна. Смак радянського. Київ: Дух і Літера, 2021

Важливими для пересічних їдців була наявність товарів та можливість встигнути їх придбати. Продуктові магазини і гастрономи працювали, як правило, з 8-ї до 20-ї години із перервою з 13-ї до 14-ї або з 14-ї до 15-ї. «Чергові» магазини, що торгували хлібом, були відкриті з 7-ї до 22-ї. Також довший робочий день мали деякі фірмові магазини (з 8-ї до 22-ї). Продукти у магазинах та гастрономах, як правило, не були розфасовані. Це означало, що продавчині та продавці або відрізали щось від великого шматка (масла, сира тощо), або насипали з мішків (борошно, цукор, крупи, макаронні вироби). Молоко та сметана у відповідній тарі тривалий час співіснували з молоком та сметаною «на розлив». Звідси випливало, що за молоком треба було ходити із власним посудом (бідоном, банкою). Так само з власним посудом ходили за олією або повидлом. Розфасовані товари ставали наочною ознакою прогресу в обслуговуванні споживачів, ними торгували в універсамах – універсальних магазинах самообслуговування. Перший такий універсам з’явився в Ленінграді в 1970-му році. Впродовж наступних років такі комплекси було побудовано й в УРСР (універсам «Печерський», універсам № 3 на Оболоні в Києві, універсам «Україна» в Донецьку тощо). Продуктові магазини, гастрономи та універсами співіснували з вуличною торгівлею сезонними овочами, морозивом, квасом, а також з ранковим продажем молока у дворах мешканців міст. Варто зазначити, що вулична торгівля мала на меті не турботу про зручність для населення, а збереження продуктів, які псувалися (скисали, гнили тощо) через відсутність достатньої кількості холодильних установок та обладнання складських приміщень.

Кожен з просторів державної продуктової торгівлі мав свої проблемні точки щодо придбання продуктів. «Спеціалізовані» магазини – «Хліб», «Молоко», «Ковбаси» тощо – залежали від годин «завозу» товарів, які могли припадати на ранок, на «після перерви», на невизначений час «в середині дня». «Дари ланів», «Овочі-фрукти» містили (якщо містили) величезну кількість підгнилих картоплі, капусти, цибулі, ягід, які треба було «брати» разом із якісними.

Специфіка організації роботи гастрономів передбачала щоденне стояння одразу в декількох чергах. На відміну від вищеназваних магазинів, у гастрономах оплата проводилася через касу, яка обслуговувала одразу всі відділи крамниці. Це означало, що покупчиня/покупець мали спочатку відстояти чергу до певного відділу (а часто й не одного), зважити товар, отримати «суму», яку треба було «пробити» в касі, знову відстоявши чергу. Іноді на покупців чекала й третя черга, в якій вони мали стояти, щоб отримати товар. Якщо планувалося купити не тільки молоко та масло, а ще й хліб та ковбасу, то кількість відстояних черг зростала вдвічі або втричі. Універсами ніби позбавляли від зайвих черг, однак часто вони «позбавляли» й товарів, оскільки ті також залежали від годин «завозу». Вулична торгівля передбачала тільки одну чергу й точну наявність продукту. Однак стояння в черзі взимку в морози або восени під дощем очевидно не полегшувало долю покупця.

Реалізація сучасного підходу до придбання необхідних продуктів для запланованого споживання на тиждень була неможливою. У радянських реаліях придбати необхідне або заздалегідь заплановане виявлялося непросто. За помахом якоїсь безособової та малологічної сили з продажу, як зазначалося у попередньому розділі, зникали одні товари та з’являлися (ненадовго, неочікувано, тому для цієї появи були винайдені дієслова «вибрасивалісь», «викидались») інші.