Мистецтво під час війни – поле величезної напруги. Тут і зараз, в режимі реального часу художники осмислюють події, пропускають їх через своє серце, перетворюють на яскраві образи. Сьогодні в гостях у «Іншого Києва» Маріко Гельман, українська художниця, що перекинула містки між Києвом та Прагою. У графічній серії вона фантазує щодо Росії–2050. Втім, можливо це ніяка не фантастика.
Маріко, як для вас почалася війна?
Зі світанку в Києві, коли ми з мамою почули вибухи.
Багато хто з митців у перші дні розгубився, дехто не міг працювати, не знав, як виразити свої почуття. Коли ви створили першу «воєнну» роботу?
Склала в селі дві палички в хрест, коли ми виїхали з Києва. Лежить в погребі.
Як ви для себе визначили теми та виразні засоби?
У критичних ситуаціях однією з перших аварійно вимикається прогностична функція – прогнозування забирає занадто багато ресурсу. Я докладаю зусиль, щоб вберегти її від аварійного відключення і працюю над серією #summer2050, пропоную переглянути методичку, у що перетвориться сусідній гулаг за панівною доктриною.
Скільки часу ви приділяєте мистецтву зараз?
10-12 годин на тиждень, ритм життя зараз змінився докорінно.
Що здається вам найважливішим сьогодні як для митця та людини?
Не впадати в психоз, спробувати зберегти адекватну частину особистості, не множити сутності без необхідності, робити те, що можете, там, де ви є.
Чи змінилися ви внутрішньо за цей місяць?
Докорінно. Ще я повністю посивіла.
Як українські митці можуть реагувати на те, що відбувається? Чи слідкуєте ви за активністю колег?
Як вважають за потрібне. У всіх колег різна ситуація, різні обставини і нагальні потреби. Спостерігаю тенденцію, що живопису як медіа в стрічці стало значно менше – реалії такі, що світ став чорно-білий і немає потреби перенапружувати себе напівтонами. Тому бачу у колег багато графіки. Власне, сама займаюсь тим самим.
Чи плануєте ви виставки або інші форми мистецької активності, завдяки яким можна розповісти людям поза Україною, що відбувається?
Так, я продала декілька коштовних робіт колекціонерам з Європи, перерахувала кошти на ЗСУ. Зараз беру участь у колективній виставці в чеській галереї Holešovická Šachta, всі кошти перераховуються в благодійний фонд на підтримку вимушено переміщених українців. Днями в Інсбруку (Австрія) відкривається виставка мого друга і колеги з Японії, з яким ми робили спільний проект про Україну, він буде висвітлювати актуальні події на широкий загал. Також зараз йдуть перемови про виставку в костелі в Бельгії.
Робота йде, вона постійна.
Мистецтво триває. Україна переможе.
Головна світлина: «Леда і танк» («Нічний кошмар»)