Україна наспіл, воїни світла, мистецькі династії, просторові діалоги й таємний Єрусалим – Марина Полякова зібрала найцікавіші виставки, які можна відвідати у Києві.

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1, мала зала, вхід зі двору)

Неологізм «наспіл» можна розшифрувати як «навпіл поєднана спільна справа». Виставка, яку зробили на двох Олександра Кришовська (вишивка, друк на тканині) та Ira Afrika (кераміка, текстиль), дійсно про спільність, котра виростає з окремості, та про те, що без різноманітності не буває ані культури, ані народу. Свої роботи Ira Afrika подавала на опенкол до колективного проєкту «Одного дня після…», але галерея вирішила, що їх треба показати масштабніше, і запропонувала художницям створити спільний проєкт. Як каже Ira Afrika, вона вважала, що її роботи самодостатні… поки не побачила роботи Олександри Кришовської, які додавали такі важливі сенси. Два дні копіткого монтажу, і от готова виставка: тепла, весела, дитяча, жіноча, лірична, наївна, глибока (на головному фото). Десятки керамічних облич ростуть на генеалогічному древі життя (у них є імена, історії, родинні зв’язки), мотанки пливуть у ковчегу від минулого в майбутнє, а індики з вишитими бородавками читають «Словник рослинних лайок»: «Свинорий пальчастий… Гадюча цибулька занедбана…». Ця виставка робить «українськість» з її традиційними атрибутами – вишиванки, мотанки – сучасною і драйвовою. І говорить про важливе: українська нація строката, ми як різнобарвні клаптики: відмінні етнічно, лінгвістично та релігійно. Наш «наспіл» нерідко перетворюється на чвари, але наша нероздільність – єдиний шлях до перемог.

АВС-арт (вул. Глибочицька, 32 в)

2010 року галерея започаткувала проєкт «Мистецький шлях у спадок», який досліджує творчий спадок українських мистецьких родин. Сьогодні у рамках проєкту – спільна ретроспективна виставка робіт матері й доньки, Наталії Кохаль та Ганни Цариковської. Вони належать до відомої династії митців, яка вже понад сто років веде лінію від Петра Сльоти (1911–1974) і Галини Зорі (1915–2002). «Війна розділила наш часопростір і світовідчуття, наше життя на “до” і “після”. Проте краса, попри вразливість і ефемерність, незнищенна, про що свідчить і вся тисячолітня історія нашої культури, і роботи сучасних художниць. Те прекрасне, яке плекається нині, було до – триватиме й після», – пишуть організатори.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

Виставковий проєкт українсько-американського художника Макса Вітика «Воїни світла» повернувся до музею після ракетного удару 10 жовтня. Експозиція складається з 25 робіт, її центр – серія «Воїни світла», що налічує дванадцять великих полотен. Вона розповідає про революційні та воєнні події, які пережив художник під час перебування в Україні у 2013–2015 роках. Раніше цю серію побачили у музеях та галереях Базеля, Гааги, Каїру, Нью-Йорку, Техасу та Маямі, а тепер ці роботи демонструються в Україні задля підтримки країни під час війни. В експозицію також додано портрети з документальної серії «Обличчя свободи» фотографа Ігоря Гайдая. Увага, повна вартість вхідного квитка на цю виставку – 200 грн.

Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)

«Передчуття змін» – персональна виставка художника Ігоря Палія. Він апелює до поняття силогізмів, дедуктивний умовивід, у яких з двох суджень одержують зумовлене ними третє судження. «Я беру ознаки предмета і згинаю їх між минулим і теперішнім. Силогізм – це не зовсім інтерпретація предмета і його ознак. Це роздуми, висновки з того предмету, який я розглядаю. Це певна кротова нора. Кротовина спотворює простір і час настільки, що може сполучити віддалені точки. Вона і є та пряма лінія, або тунель, що сполучає віддалені точки. Я трансформую один образ і описую результат того, як на нього накладається теперішня реальність. Мої силогізми – наче книжка з історіями» – говорить художник.

Мала галерея Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)

Виставка робіт Вікторії Розенцвейг і Асі Гармаш – четверта у серії діалогів художників та художниць в межах проєкту «Одне з одним. Просторові діалоги». Авторки досліджують «стан очікування», який з’єднує їхні творчі практики. «Це і химерне передчуття повномасштабної війни, вірогідність якої багато кому важко було осягнути, але тепер, ретроспективно, вона виглядала неминучою. Це в’язкі й тягучі обставини пошуку своїх тем і намагання зрозуміти, чим є твоя художня практика», – пишуть організатори. Друга, не менш важлива, частина виставки включає так звані зіни – саморобні видання художниць, які неформально функціонують у колі випадкових читачів.

Аукціонний дім Goldens (вул. Леоніда Первомайського, 4)

У виставковому залі – роботи українського архітектора та художника Валентина Фельдмана. Його творчість переважно пов’язана із Кримом та Києвом. З 1891 до 1905 року він обіймав посаду головного архітектора Севастополя, і в центрі міста біля набережної стоїть створений ним знаменитий Пам’ятник затопленим кораблям. У Києві Фельдман виховав плеяду талановитих учнів-архітекторів. До того ж він був вагомим дослідником акварелі, викладав в інститутах Харкова та Києва, написав книги з теорії та практики акварельного живопису. Акварелі Валентина Фельдмана – не замальовки чи ескізи, як можна очікувати від архітектора, а повноцінні завершені роботи з ідеальною технікою. На виставці представлено одне з найбільших зібрань творів художника, придбане київським колекціонером у середині ХХ століття.

Музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5)

Олександра Скляренко – молода фотографка, живе і працює у Києві та німецькому Дюссельдорфі. Її фотопроєкт присвячений Меа Шеарі́м (івр. מאה שערים‏‎‎) – одному з найстаріших районів Єрусалиму, де мешкає найчисленніша ультраортодоксальна громада в Ізраїлі. Життя у Меа Шеарі́м докорінно інше, не сучасне, тут не дивляться телебачення, дуже рідко користуються телефоном і інтернетом, не люблять чужих. Світлини зроблені Олександрою 2021 року, коли вона потрапила до «закритого кварталу» і була вражена його інакшістю, специфічним колоритом та уповільненими ритмами.