Першообрази Криволапа, серпанки Норазяна, світло Ястреб, «Слов’янка» Глядєлова, самаркандська епопея, «Бо Ду Да Бо» – «Інший Київ» розповідає про найцікавіші столичні виставки.

М17 (вул. Антоновича, 102–104)

Для виставки «Першообрази» (фрагмент – на головному фото) відібрані абстрактні роботи, які характеризують творчість Анатолія Криволапа 1990-х – початку 2000-х, а також ікони, створені впродовж минулого року. «Лише у 1986 році, через 10 років після закінчення КХІ, Анатолій Криволап збагнув, що знайшов свою техніку, – з-під пензля з’явилися абстрактні образи. Перша половина 1990-х минула для Криволапа під знаком “Живописного заповідника”, після чого він занурюється у радикальні експерименти, – розповідає куратор проєкту Валерій Сахарук. – До візуального першообразу – світла, що містить у собі всі базові кольори, митець звертається у 2007 році, створивши програмну композицію “Структури”. Впродовж 2014–2024 років він працює над розписами церкви Покрова Пресвятої Богородиці, розташованої в селі Липівка, що на Київщині: храм пронизаний кольором, що підпорядковує все навколо. Саме тут відбувається злиття метафізики кольору з метафізикою духу, до якого художник йшов усе своє життя».

Imagine Point (просп. Голосіївський, 86/1, малий зал)

Олександр Богомаз і Андрій Дудченко назвали свій проєкт «Бо Ду Да Бо». Це випадковий набір літер, дивні невимовні слова чи поезія – художники залишили на розсуд глядача. Олександр представив нові абстрактні роботи на тему «завод води», а Андрій – свої фірмові геометричні структури: люди, будинки, об’єкти… Куратор Олексій Малих побачив у роботах Дудченка море – специфічний колорит, у якому поєдналися вигоріле небо, вологий пісок, поїдені сіллю стіни. Андрій, уродженець Євпаторії, погоджується – для нього дійсно багато значать море і узбережжя. Вода – наскрізний образ цієї виставки, її внутрішня пружина. Речовина, без якої неможливе життя, яку неможливо синтезувати на жодному заводі. Її формула, на позір, проста (як дитяче «бо ду да бо»), але для поєднання атомів кисню і водню необхідна величезна енергія, яка зруйнує все навколо.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Живопис і графіка Вачагана Норазяна – ніжні, туманні, серпанкові, з ледь вловними деталями. Здається, це кадри з дивних кінострічок, з того «поетичного кіно», де важливий не стільки сюжет, скільки естетська сюрреалістична візуальність. Стоять посеред кам’янистих нагір’їв ідеальні колонади та вежі, немовби викреслені архітекторами Відродження, бредуть пустелями маленькі люди, тягнуть бозна-куди вкриті дрантям кибитки, ростуть з піску дивні квіти, літають у тьмяно-блакитному небі риби й чи то гутаперчеві хлопчики, чи то янголи… Здається, що Вачаган Норазян – мрійник, завжди занурений у свої фантазії й очі його не бачать нудної реальності. Це тільки здається. Вачаган – харків’янин. Два роки він живе й працює під обстрілами. Триптих «Весна 2023» (фрагмент – на фото) створений після бомбардування, під яке потрапив художник. Основою для іншої роботи стала віконниця, знайдена у зруйнованому будинку. За мрійливим серпанком у роботах Вачагана – реальність, біль і втрати.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

1941 року студенти й викладачі Київського та Харківського художніх інститутів, як і сотні тисяч інших українців, евакуювалися до Узбекистану. Там – хоч життя було дуже бідне, голодне, скрутне – вони продовжили вчитися й працювати. Уважно дивилися на незвичну Азію: мінарети, усипальниці, вузькі вулички, люди у пістрявому одязі, смаглява малеча, віслючки, чинари, – і багато малювали… Через вісімдесят років журнал «Антиквар» по крихтах зібрав подробиці евакуації й створив номер під назвою «Самаркандська епопея українських художників 1941–1944 рр.». В ньому поєднані історія та сучасні зв’язки Узбекистану та України, так само як в експозиції, створеної кураторкою  Галиною Алавердовою, поєдналися роботи 1940-х років (Сергія Шишка, Костянтина Єлеви, Олександра Сиротенка, Василя Мироненка, Івана Красного, Слави Лівшиць, Леоніда Чернова, Володимира Яценка, Діни Фруміної та інших) і сучасні, – враження від Узбекистану Матвія Вайсберга, Олени Придувалової та Олексія Аполлонова.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

Ще одна виставка в музеї – «Простір фантазій», де представлено наївний живопис Анатолія Шматка. «Яскравий індивідуалізм, щирість у художніх висловлюваннях, миттєва реакція на події навколишнього світу, вигадливість форм, сюжетів та кольорів – усе це приваблює в наїві. Так можна описати й творчість Анатолія Шматка. Натхнений природою, він створює звірів – часто коней або крокодилів – які п’ють з одного озерця, рожевих слонів, різнобарвні пейзажі та химерні натюрморти. Фантастичний простір творчості митця близький і теплий до свого глядача», – пишуть організатори.

Національний музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

Люда Ястреб (1945–1980) – яскрава постать у знаменитій групі художників-нонконформістів Одеси. «Її картини вирізняє особливе внутрішнє світло, вражає цілісність творів, від якої простежується зв’язок із мистецтвом Раннього Відродження, іконописом, українською вишивкою і народним малярством. Світло в її роботах стає філософією, образним знаком переживань та відчуттів, системою нового порядку, де відсутні кордони між “початком” і “кінцем”. Ця метафора особливо виразно прочитується в трактуванні жіночого образу й сюжетів, пов’язаних із ним. Оголене тіло – вічність краси, а колір і світло – матерія, що творить її візуальну вічність у світі й мистецтві», – пишуть організатори.

Будинок архітектора (вул. Б. Грінченка, 7)

Національна спілка архітекторів України в рамках проєкту «Ureherit» представляє виставку «Холістична реновація модерністичних будинків», цікаву архітекторам, дослідникам-урбаністам і всім тим, хто з роздратуванням (або ніжністю) дивиться на радянські панельки. Організатори виставки: Міжнародна спілка архітекторів UIA, Асоціація спілок архітекторів Балтії BAUA, Асоціація архітекторів Литви, Латвійська спілка архітекторів, Естонська спілка архітекторів; НСАУ. «Ми глибоко переконані, що ця тема актуальна для всіх країн, які мають спадок післявоєнного періоду – величезні мікрорайони модерну, панельний житловий фонд, – говорить кураторка ініціативи, президент Асоціації архітекторів Литви Рута Лейтанайте. – Ми намагаємося підняти рух, створити модель і на наступних етапах реалізувати пілотний проєкт чогось більшого: покращення кожної квартири, загальних внутрішніх і зовнішніх просторів, а також при цьому зберігаючи візуальну якість та архітектурну єдність усього кварталу».

Національний музей декоративного мистецтва України (вул. Лаврська, 9, корп. 2)

Ніна Бондаренко – знаний київський живописець, художник-текстильник, графік. Виставка «Крила України» представляє твори мисткині, які демонструють різні грані її таланту: картини, ескізи тканин та самі тканини, що були створені у 1960–1970-х роках на Дарницькому шовковому комбінаті, де Ніна Петрівна працювала 35 років провідним художником. Представлені також зразки одягу, декоровані у техніці вибійки, мініатюри – окремі мотиви вибійки за старовинними зразками та вибійчані дошки. Виставка працюватиме до 12 травня.

Національний музей декоративного мистецтва України (вул. Лаврська, 9, корп. 2)

Там же – виставковий проєкт «Незламність традицій», у якому представлені твори студентів та викладачів кафедри художньої кераміки, дерева, скульптури і металу Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука: понад 200 творів майже 100 авторів! Ретроспективна експозиція містить студентські курсові та дипломні роботи за останні 25 років – від створення Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну на базі Київського промислового технікуму (1999 рік) до сьогодення. Виставка триватиме до 30 червня.

Український дім (вул. Хрещатик, 2)

«Словотворці» – виставковий проєкт про мистецтво плаката. 32 роботи студенток Poster Design від Projector institute, створені під керівництвом куратора Кирила Лєсного. Три напрями художніх експериментів – музична сцена, літературна творчість класиків і сучасників, поезія Василя Симоненка. Десять днів, щоб відкрити нові імена та переосмислити відомі. Для своїх робіт авторки обрали поезію Василя Симоненка, Василя Стуса, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського – сучасників і соратників Алли Горської (роботи якої зараз можна побачити на грандіозній виставці «Боривітер» в Українському домі). Подані сучасною візуальною мовою, вони вже не є суто текстами зі шкільної програми, натомість стають актуальними гаслами сьогодення.

Національна академія мистецтв України (вул. Бульварно-Кудрявська, 20)

Звідти – прямуйте на фінісаж виставки «Плакатова зброярня. Другий полігон», яка присвячена 20-літтю кафедри дизайну НАОМА (куратори: Віталій Шостя, Ігор Шалінський). Майстерня графічного дизайну професора Віталія Шості презентує твори, в тематиці яких містяться як гострі проблеми новітньої історії, так і не менш вразлива актуальність. Про що плакати? «Про кожного з нас, про наше ставлення до справжнього і фальшивого, про жертовність і жадібність, печаль і радість, вірність і зраду, красу і потворність, брехню і правду, надію і розпач. Про всі суперечливі, протилежні за змістом енергії почуттів, дій, вчинків, емоційних і фізичних станів людини, водночас добряче помножених на пекучі градуси війни, війни за просте право – жити», – розповідають куратори. Виставка триватиме до 20 квітня.

Галерея «Митець» (вул. Велика Васильківська, 12)

Відкрилася персональна виставка творів  Віктора Свінарьова (живопис, графіка). Віктор Свінарьов – доцент кафедри рисунка Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Освіту здобув у РХСШ, Одеському державному художньому училищі ім. М. Б. Грекова та Київському художньому інституті (майстерня О. Лопухова). Визначальне місце у творчості художника посідає портретний жанр, як в олійному живописі, так і в техніках рисунка.

Eye Sea Gallery (вул. О. Гончара, 40)

Міша Тарасенко, чия виставка «Вид з Дерева: безпечний простір» тільки-но відкрилася в галереї, розповідає: «Це спогад з дитинства – вид з мого секретного дерева. Спочатку я ховався там для того, щоб палити, бо дев’ятирічним дітям палити забороняють. А потім, навіть якщо у мене не було цигарок, я залазив на нього, бо те дерево стало моїм безпечним простором. Там можна було почути все, що турбувало мене з середини. У дорослому житті такі місця знайти дуже важко. Ці роботи існують для того, щоб я лише подивившись на них мить, міг заплющити очі та хоч на деякий час потрапити у свій власний безпечний простір та відпочити від важкої реальності».

Національний заповідник «Софія Київська», зал «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Виставковий проєкт херсонської художниці Яни Голуб’ятникової – серія робіт фігуративного живопису, сюжети яких натхненні українським фольклором, античною та скандинавською міфологією, казками Ганса Крістіана Андерсена, Льюїса Керролла, Туве Янссон. «Почути, щоб почати» – «інтуїтивна здогадка, варіант підказки щодо пошуку потрібного напряму, натяк на існування правильної послідовності дії, що уникає інтонації заклику (хоч і не може її цілковито позбутися). Міфічні та літературні образи живопису, явища природи, що втілені в антропоморфні подоби, балансують між зовнішнім та внутрішнім. З одного боку, це знайомі архетипи, які несуть зрозумілі сенси, а з іншого – поверхневі висновки поступаються нашаруванням питань, що актуалізують конфліктні перетини сьогодні», – пишуть організатори. Останній день виставки – 21 квітня.

Stedley Art Foundation (вул. Б. Хмельницького, 62-б)

«Прощання словʼянки» – саме таку назву фотограф і меломан Олександр Глядєлов обрав для виставки своїх фотографій (куратор – Олег Соснов). Мелодія «Прощання словʼянки» докорінно змінила своє значення для автора за останні десятиріччя – з переможного маршу часів Другої світової війни вона перетворилася на акомпанемент військової агресії, окупації, руйнувань і масових жертв серед мирного населення. Сьогодення вимагає глибокого аналізу та переосмислення символів цілої епохи, іноді цей процес супроводжується внутрішніми протиріччями та боротьбою за прийняття нової реальності. Документальні фотографії, представлені в експозиції, було зроблено в останні три десятиріччя під час військових конфліктів у Чечні, Азербайджані, Таджикистані, на Донбасі й під час повномасштабного вторгнення в Україну.

BARVY (вул. Мечникова, 3)

Заходячи в ліс, ти маєш бути пильним. Ти можеш натрапити на небезпеку та негаразди, проте якщо знати, як поводитися, можна вийти звідти живим та неушкодженим. Ну а правила, які допоможуть врятуватися, розповість Саша Луньова на своїй персональній виставці «Уроки самооборони, або як не загубитись в лісі». Саша – молода мисткиня родом із Миколаєва. Працює в напрямку арт-брют та наївного мистецтва, досліджує людину та її взаємодії з навколишнім середовищем.