«Малий Aпокаліпсис» (Mala Apokalipsa) Тадеуша Конвіцького був написаний в 1979-му і друкувався в польському самвидаві. В 1991-му перший український переклад Юрія Андруховича з’явився у «Всесвіті».

Нарешті, невдовзі після смерті автора, роман був перевиданий у Львові в новому перекладі Божени Антоняк. Той Андруховичів переклад мені й досі подобається більш, ніж новий, до того ж в 1991-му увесь цей павучий СРСРівсько-ПНРівський досвід був на пам’яті, та й переживання роману було гострішим.

Це міський роман і це, перш за все, роман про місто, в якому панує Палац культури і науки, той, що був «подарований» Варшаві Москвою і носив ім’я Сталіна. Це роман про «польских дней абсурд ужасный» , і про те, – я тут вільно процитую ще одного не найгіршого антирадянського письменника: люди, котрі в будь-якому сенсі ні в чому не поступаються комуністам, –  це антікомуністи.

Конвіцького-абсурдиста часто порівнюють з Кафкой, але це саме польский абсурд, з тим іронічним відстороненням, з поєднанням парадоксу і гротеску, високого і низького, що так само притаманне античній драмі та польскому модерну.

Якщо стисло про сюжет, то він такий (це не спойлер, бо не може бути спойлера у такого сюжета): хтось, кого можно назвати протагоністом чи ліричним героєм (у передмові сказано: варшавський інтелігент), приречений до смерті своїми же, «товаришами з опозиції». Він повинен спалити себе перед будинком ЦК партії, і він здійснює свою останню подорож містом. Подорож завершується перед тим самим Палацем культури, який перетворюється на величезний вівтар-жертовник. Конвіцький додержується трьох класичних одностей: часу, місця та дії, і цей роман про людину, яка вважала себе вільною у «країні відвертого поневолення», стає романом про шлях в небуття, наближується до античної трагікомедії.

«За вікном моє місто під хмарою, подібною до старої почорнілої шпалери. Місто, в яке долу загнала мене з мого власного міста, якого я вже не пам’ятаю і яке щораз рідше бачу уві сні. Доля перекинула мене лише на кілька сотень кілометрів, але віддалила від нездійсненого існування на цілу вічність перевтілення. Це місто є столицею народу, який провалюється в небуття. Про це теж треба сказати. Але кому? Тим, кого вже немає, чи тим, хто відходить у непам’ять? А, може, тим, що пожирають окремих людей і цілі народи?

Місто починає гриміти, наче велетенський механізм. Рушило з нічної летаргії. Рушило назустріч своїй долі, яку я знаю і яку хочу відвернути.»

Тадеуш Конвіцький. Маленький Апокаліпсис: роман. Переклад Божени Антоняк. Львів: Урбіно, 2015.

Текст: Інна Булкіна