Сьогодні, стрибаючи по травичці, що росте між камінням, яким викладений план-фундамент Десятинної церкви, її нефи та апсиди, ми майже не замислюємося, яке це скорботне місце пам’яті. Можна сказати, що церква була першою і була останньою в історичному Києві. Отже…
Літа 6497 (989 н. е.), відразу після прийняття християнства, князь Володимир на тому місці, де жили та загинули від киян-язичників варяги-християни Феодор (Тур) і син його Іоанн, «помысли създати церковь Пресвятыя Богородица, и послав приведе мастераы от грек… украси ю иконами, поручив Анастасу Корсунянину, и попы корсуньскии, и пристави служити в ней…»
Перша кам’яна церква утримувалася на десяту частину князівських доходів (сам він мешкав неподалік, а потім був тут похований, поруч із дружиною Анною та бабкою Ольгою). За реконструкцією Інституту археології НАН України вона виглядала дуже велично, та й всередині не бідувала: мармур, бронза, фрески, мозаїки, дорогоцінні хрести, святі мощі…
Художник Сергій Єфошкин передає атмосферу зимового свята – можливо, Різдва, – коли до храму йшли у найкращих шатах.
Восени 1240 року Київ оточило неосяжне військо хана Батия. До міста, яке відмовилося здаватися, монголи прорвалися через Лядські ворота і нестримно ломилися вперед. Десятинна церква стала останнім бастіоном.
За старовинні укріплення, які оточували її, люди сховалися наприкінці страшної різні, храм був доверху набитий чоловіками, жінками, дітьми: «Людем же узбегшим и на церковь и на комары церковный и с товары своими». При сучасних розкопках під церквою був знайдений тайник глибиною чотири метри, де кістяки людей і собаки, які там сховалися, були перемішані з золотом, сріблом, багатими тканинами – мабуть, церковники пустили до сховища когось зі знаті. Люди, здається, намагалися прорити хід до схилу пагорба, але не встигли. Загарбники зруйнували храм, вся місцевість навкруги вигоріла вщент. Під сучасними сувенірними розвалами наприкінці Володимирської вулиці були величезні братські могили… До XVII століття попелище лежало майже незайманим, життя у верхньому місті відроджувалося дуже повільно. У середині століття голландський художник Абрахам ван Вестерфельд зобразив руїни колишньої святині (у всякому разі, малюнок приписують йому).
У 1630–1650-ті роки над південно-західним кутом Десятинної церкви за ініціативою митрополита Петра Могили був зведений новий храм (відомо, що до нього тут стояла маленька уніатська церква святого Миколая). При розбиранні завалів нібито були знайдені саркофаги Володимира та Анни, але потім останки кудись поділися, – сказати просто, до наукової археології ще далеко, але конче потрібно було довести глибоке коріння православ’я на Русі.
Церква Могили «протрималася» до 1820-х років і стала жертвою… каяття. До Києва з Курська вислали поміщика Анненкова, який нібито знущався з кріпаків, тут він розкаявся й вирішив дати грошей на храм. Ветху дерев’яну церкву розібрали та під керівництвом Кіндрата Лохвицького провели перші археологічні розкопки, відбиваючись від народу, який жваво розтаскував знайдені артефакти. Далі розкопки вів досвідчений архітектор Микола Єфімов, який досить уважно дослідив план першого храму (Лохвицький та Єфімов дуже посварилися через той план). Нову величну церкву збудували за проєктом архітектора Василя Стасова і освятили 1842 року. Її «російсько-візантійський» зовнішній вигляд не мав ніякого відношення до церкви X століття. Кам’яний куб виглядав підкреслено важким у порівняні з «летючою» Андріївською церквою.
Задля легітимізації нової церкви друкували «шпаргалки» – про спадкоємність, про три храми на одному місці.
Третю Десятинну церкву зруйнували більшовики 1928 року, каміння було остаточно розібрано 1936-го. Але є в цій історії трохи позитива. Після розчищення території відбулися чергові розкопки й знайдено немало артефактів. Вчені дослідили також залишки будівель та майстерень навкруги й реконструювали життя та загибель густонаселеного центру старовинного міста.
Текст: Марина Полякова
