«Сегодня я, как и вчера, точно так же рано пришел на огород. Долго лежал под вербою, слушал иволгу и, наконец, заснул. Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую криныцю и потом Выдубецкий монастырь», – записав Тарас Шевченко у щоденнику 18 червня 1857 року, коли напружено чекав звільнення із заслання. Шевченко любив Видубичі та начебто хотів бути тут похованим – «і Дніпро, і кручі», – але сталося по-іншому…
Історичними попередниками монастиря були так звані Звіринецькі печери, які випадково знайшов художник Дмитро Зайченко 1862 року. Хоч як моторошно йому було лізти у темне провалля, але цікавість перемогла – так були наново відкриті старовинні печери, в яких за часів християнізації Русі оселилися перші монахи-анахорети. А от чому прилегла місцевість здобула назву Видубичі, історія достеменно не знає – чи то завдяки ідолу Перуна, який приплив вісім кілометрів від Почайни та раптом «видибав» тут, чи то дубовому лісу, чи то річковій переправі у човнах, зроблених з дубів.
Близько 1070 року за бажанням князя Всеволода Ярославича, сина Ярослава Мудрого, на Видубицькому пагорбі розпочалося будівництво кам’яної церкви на честь Чуда архангела Михаїла в Хонах (нинішній Михайлівський собор). Вона мала три нефи й за планом була приблизно така.
Неподалік вже існувала княжа резиденція, Красний двір, яку поставив для сина Ярослав Мудрий. До речі, собор майже через тисячу років привів істориків до версії, що місцевість Звіринець була названа так завдяки екзотичним тваринам, які тішили княже око на Красному дворі, – на північному фасаді храму було знайдене графіті звірів (леопардів, гепардів або левів), один з яких мав на шиї ланцюг. Інша версія говорить, що назва виникла завдяки княжим полюванням у густих лісах. 1086 року будівництво завершили та почали внутрішні розписи, а 1096 року «окаянии половци запалиша огнемь» дерев’яний Красний двір та навряд чи обійшли увагою собор, який можна було пограбувати.
А от чому ми кажемо, що план приблизний? Храм стояв на дніпровській кручі та завжди загрожував з неї впасти. До того ж під собором залишалися печери, від ваги споруди ґрунти просідали. 1199 року за князя Рюрика Ростиславича була зведена захисна стіна, але у XVI столітті вівтарна частина з куполом все ж таки звалилася з пагорбу. На малюнку Тараса Шевченка 1840-х років добре передане це небезпечне розташування.
До 1240 року, коли прийшов Батий, Видубицький монастир встиг розквітнути під патронатом Мономахів, його стіни бачили пишні князівські «наради» та «бенкети». Саме тут ігумен Сильвестр 1116 року зробив одну з редакцій «Повісті временних літ»…
Від кривавого XIII-го до XVII століття монастир простояв у занепаді, у Звіринецьких печерах лежали останки видубицьких монахів, які загинули, ховаючись від монголів, – принаймні так вчені ідентифікують скелети, які знайшов в печерах Зайченко. І тільки у 1630-ті роки, коли монастир відбили в уніатів, Петро Могила ініціював реставрацію Чудо-Михайлівської церкви. Потім храм ще горів, будувався, постраждав у 1918 році від вибуху порохових складів на Звіринці, був сховищем бібліотечних та археологічних фондів, тобто автентики XI століття до нас дійшло небагато.
1701 року був побудований бароковий Георгіївський собор, саме його зобразив Михайло Сажин у 1840-х, оточивши пастораллю: паломники, коні, корова…
Разом із Георгіївським собором збудували Спасо-Преображенську церкву (трапезну). За тридцять років потому з’явилася дзвіниця, коштовна прикраса монастирю. Київська художниця Євгенія Овсянникова на картині 1983 року виклала блакиттю, кобальтом, смарагдовим, золотим мозаїку, в якій дзвіниця розчиняється у Дніпрі та небесах.
Ще пізніше були зведені будинок настоятеля, братський корпус… В середині XIX століття сформувався той ансамбль Видубицького монастиря, який ми знаємо. Ось його рідкісне зображення – малюнок художника Є. Гомлявого з київської газети «Последние новости» від 29 грудня 1941 року.
А так 1972 року Юрій Химич побачив панораму з низької точки.
Тепер під монастирем гуркотить траса, і велике місто обступило ці колись далекі лісові околиці, де шукали тиші князі та монахи.
Текст: Марина Полякова
