Неевклідова геометрія вчителя й учня, Київ-лего та (напів)світська жіночка у погоні за почуттями – Марина Полякова рекомендує найкращі виставки Києва.

Imagine Point (Голосіївський пр., 86/1)

Галерея продовжує кураторський проєкт Олексія Малих, в якому кожна виставка стає діалогом двох художників. Якщо на попередніх виставках Малих «дружив» художників, які раніше не перетиналися, то поточна, DVI LINII, – інша. Володимир Вініченко, музикант, спортсмен і успішний бізнесмен, котрий тільки нещодавно почав працювати у живописі, є учнем Анатолія Тертичного, визнаного майстра абстракції та наближеного до неї фігуративу. Саме зустріч з Тертичним, який поєднує творчість з педагогічною діяльністю, що досить нелегко, дала Володимиру Вініченку потужний поштовх для самореалізації. Отже, виставка ця – про учителя й учня, про школу, про вміння передати не тільки професійні навички, а взагалі надихнути, наснажити, окрилити. Дві паралелі, два окремих життєвих і творчих шляхи перетнулися – ось така неевклідова геометрія. При цьому Вініченко не мімікрував під Тертичного, не став тінню вчителя, він має свій почерк. Задум куратора демонструє нам єдність і окремість художників, їхні індивідуальні голоси, які використовують однакові живописні «морфеми»: лінії, плями, фактури, – але складають із них кожен свою оригінальну розповідь.

Barvy (вул. Мечникова, 3)

Якщо ви не бачили одну з попередніх виставок під кураторством Малих – «міський» тандем Олександра Богомаза та Олесі Джураєвої, можна познайомитися з богомазівською версією Києва в залі ресторана Barvy. Комусь вона не сподобається: сірі багатоповерхівки, двори-квадрати, залізні гірки та «рукоходи» для суворих дітей, стежки, протоптані мешканцями всупереч маршрутам, що заплановані комунальниками… Хтось скаже, що це якесь гетто. Але, насправді-то, художник впіймав актуальне обличчя Києва, який розрісся завдяки сірій плановій забудові – конструктивізму для бідних, – і навколо якого сьогодні з’являються нові «гетто», хіба що більш кольорові. В роботах Богомаза немає туги, трагедії. Завдяки «дитячій» спрощеній стилістиці Київ стає декоративним, по-своєму затишним, перетворюється на кубики-лего для наївного велетня. Виставка триватиме до початку грудня.

Mironova Foundation (пров. Лаврський, 9)

Ще один дует художників Ніна Мурашкіна (живопис, кераміка) та Володимир Сай (скульптура), і внутрішні зв’язки тут тонкі та грайливі. Роботи Ніни Мурашкіної – це відв’язний еротичний кітч, настояний на грубуватій чуттєвості XVIII століття. Взагалі анонс виставки і сама художниця так багато говорять про чуттєвість та почуття, що, здається, ми блукаємо стежками романів Джейн Остін… тільки атмосфера надто куртуазна, надто оксамитова, а предметів одягу якось замало. Головна героїня – ось вона, на тондо, ці овали та кола впізнаваний формат Мурашкіної, – (напів)світська жіночка у перуці та панталонах. Вона палає різноманітними почуттями й сама в них вірить. Зовсім по-іншому, але теж про почуття висловлюється Володимир Сай. Жіночі торси з алюзіями на античність розповідають про генезу європейської чуттєвості, про ті часи, коли у поривах душі й тіла ще не навчилися бачити щось непристойне.