Ельфи з навушниками, ідоли Мезоамерики у венеційській повені, чавунна батарея як феномен – Марина Полякова розповідає про чотири виставки «на двох».  

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Зі скульпторкою Аліною Бачуріною у галереї давня любов, ці стіни бачили чимало її робіт – вигадливих, ні на що не схожих, надихнутих Африкою, де Аліна жила і працювала. А рік тому пройшла спільна виставка Аліни Бачуріної й Жені Шень, яка поєднувала скульптуру і фотографію, виставка, сповнена музики «чорних» там-тамів і далеких зірок. Але та музика була уявною, і кожен міг чути щось своє. Нова виставка творчого дуету звучить безпосередньо, треба тільки навести смартфон на QR-код, розташований біля кожної роботи. Французький композитор Ерік Саті, вигадливий ексцентрик, хотів зробити в музиці щось нове, своє, і його ранні п’єси, gnossienne, були позбавлені важкого академізму. Ця музика для ліричних мрій, для вільного польоту душі. Скульптури Аліни Бачуріної – ельфи з маленькими тілами й великими головами, з пташиними крилами, з загадково примруженими азійськими очима. В їхніх навушниках звучить музика Саті, та й самі вони нагадують легкі музикальні фрази.

Музей Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Художниця Анастасія Подерв’янська і скульптор Олександр Смирнов представили виставку під доволі умовною назвою Genius Loci, котра, немов парасолька, об’єднує роботи різних років і видів мистецтва. Тут сусідять меланхолійно-апокаліптичні примари венеційської «високої води», які ми бачили у лютому в «Білому Світі», «перфоровані» майже абстрактні пейзажі, що їх Анастасія показувала у Луцьку минулого року (також на спільній виставці з чоловіком і батьком), дерев’яні ідоли-гойдалки, антропоморфно-кубістичні чоловіки, на яких надихнула Олександра архаїка чи то острова Пасхи, чи то Мезоамерики. В експозиції немає стрункої розповіді, немає локалізації ні в часі, ні в просторі, скоріш спонтанні переміщення між європейською сучасністю та прадавніми культами. Це повільна, без примусу та повчальності подорож, в якій можна увійти до Сан-Марко, а вийти на вершині ацтекської піраміди. Головне – вдало повернутися.

Imagine Point (Голосіївський пр., 86/1)

Ще один тандем цього тижня – брати Кришовські, Влад і Дмитро. Їхня виставка стала черговим проєктом куратора Олексія Малих, який відшукує зв’язки між різними художниками. Сьогодні присутня нова інтрига, адже до професійних питань додаються біологічні: як так сталося, що хлопці зросли в одних умовах, обидва стали художниками, але зовсім не схожими. Дмитро створює камерну графіку, Влад – нестримні, розкуйовджені фантазії, де знаходить місце і подорожам на інші планети, й коням, і десакралізованим святим. Втім, Дмитро теж багато працює з класичними сюжетами, які вмуровує у життя сучасного міста. А ще він вміє взяти одну деталь з навколишньої реальності, вдивитися в неї, перетворити на феномен. Так відбулося з чавунною батареєю (виявляється, вона дуже красива), з типовою багатоповерхівкою, що стала дорогоцінним левкасом (а техніка ця історично пов’язана з сакральним живописом). Ну що ж, будемо вважати, що деякі точки дотику братів-художників ми знайшли – вміння подивитися свіжим оком на знайоме, зламати стереотипи, пошуткувати з авторитетів.

Meancult gallery (вул. Прорізна, 16/2)

Ну і нарешті останній дует художників – Антон Логов і Олександр Ляпін в новісінькій галереї «Мінкульт». Експозиція щедро об’єднує живопис, скульптуру, графіку, фото, ассамбляжі та інсталяції. Чесно кажучи, важко уявити, що спільного може бути у двох митців. Антон Логов відомий своїми масштабними інсталяціями, великими абстракціями. Олександр Ляпін, фотограф і живописець, нестримно вигадує чудернацьких створінь . Але вони товаришують вже десять років, поряд працюють і навіть поряд живуть. Дослідницьке питання цієї довгоочікуваної виставки – можливості співіснування в одному просторі професійного і наївного мистецтва, їхній діалог, їхні паралельні реальності.