Подорож із коханою жінкою, бурхливе море візуальності та одеський фовізм – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.
Mandarin Maison art by Spivakovska (вул. Басейна, 6, ТЦ Mandarin Plaza, поверх 5)
Наближається День закоханих, який зігріє грайливим еротизмом наші занесені снігами сумні терени. До свята приурочена виставка Миколи Сологуба «Реінкарнація кохання», і це вдалий вибір. Вітальні роботи Сологуба – вічна подорож, наповнена зустрічами. Подорож по епохах, по людській (під)свідомості, по міфології. Кентаври, бики, всіяні плодами дерева, човни, джерела, млини, добрі леви, відкриті в небо вікна… Але головне: він та вона, чоловік і жінка, які дивляться одне одному в очі, доторкаються гарячою шкірою, співають солодкі та оманливі пісні. Таких пристрастей не побачиш у нудній Європі, ні, автор кличе на Схід, але умовний, фантастичний. Це, можливо, літературний Схід Омара Хаяма, який дав наказ ніколи не журитися й кохати, кохати.
Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;
Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;
Із рук не випускай ні серця, ні коханки,
Будь завжди з келихом – і не марнуй життя!
Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Є. Коновальця, 18 д)
Проєкт «Візіократія» створений в рамках XIII платформи культурних ініціатив «Новітні спрямування». Новітній, найновіший – наші сучасні камлання, в яких жага усього нового й одночасно прохання роз’яснити нам це нове, упорядити шалений світ щоденних змін, в якому ми опинилися. От, наприклад, нова візуальність, яка гучним потоком заполонила наше довкілля, яка стала неймовірно доступною завдяки ґаджетам та миттєвій публікації в інтернеті. «Захоплена таким скроллінгом людина відчуває ілюзію розширення свідомості, в той час як, насправді, вона стає більш інфантильною, нервово шукаючи тільки хайп та приємні враження», – пишуть автори проєкту, і це дійсно так, намагаючись опанувати світ, ми стаємо слабкішими. Осмисленням подібних процесів займається сучасне мистецтво, принаймні, робить таку заяву. Художники, що беруть участь у виставці, – Ірина Ворона, Маріко Гельман, Сергій Гулєвич, Юрій Денисенков, Євген Лісняк, Максим Мазур, Оксана Чепелик та інші – представляють живопис, скульптуру, об’єкти, відео, інсталяції та фото, які вказують на деякі точки, від яких можна починати важливу розмову.
НЮ АРТ (вул. М. Грушевського, 28/2)
Про Серафіма Чаркіна, представника славнозвісного одеського нонконформізму, пишуть, що він поєднав фовізм з кубізмом. Так, тут дійсно легко прочитуються впливи європейського модернізму, а вони залишаються знаком якості, попри те, що від перших фовістів пройшло понад сто років. Виявляється, що подібна робота з матеріальністю, об’ємами, площиною полотна, з тією самою новою (сто років тому) візуальністю не застаріла й сьогодні, хоча ми, здається, вже бачили все. Назва виставки – «Справжнє» – доволі іронічна, обіцяє багато. Пройде ще сто років, і на розвалинах культури ми, гравці в бісер, таки зрозуміємо, що ж було справжнім.
Хлєбзавод (вул. Кудрявська, 47)
Якщо ви зараз зайдете на ФБ-сторінку Ігоря Канівця, то побачите кілька світлин того самого київського «Шприца», про який ми тільки вчора згадували у словнику народної топоніміки, – тобто Київської телевежі. Цей образ Ігор Канівець та Маргарита Шерстюк обрали для своєї нової виставки про те, як реальність переходить у гіперреальність, як трансцендентне стає досяжним пересічному розуму. Що для цього треба зробити, інше питання, деякі несвідомі громадяни застосовують саме оті шприци… Але ми ведемо розмову лише про мистецтво, яке здатне дарувати гострі відчуття без шкоди для здоров’я.
