Мистецтво як життя, кривава плоть, вовки та сови, не-пальми Тістола і пейзажі Ерделі– Марина Полякова розповідає про найважливіші виставкові події Києва.
Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Є. Коновальця, 18 д)
ІПСМ послідовно досліджує актуальне українське мистецтво, насамперед молоде, влаштовує групові виставки за тими чи іншими темами (зазвичай доволі широко сформульованими). Ось і нова масштабна виставка «Мистецтво як життя, життя як мистецтво» ставить питання про те, чим є мистецтво у сучасному світі, які воно має межі та як проникає у реальне життя. І як, навпаки, життя стає мистецтвом. Одна з тез звучить так: «мистецтво перестає жити в “спеціально відведених для цього місцях” (вони, можливо, скоро взагалі зникнуть), але розпорошується всюди». Експонат виставки у центрі залу, така собі просторова інсталяція, представляє великі зображення, в яких вирізані силуети (тут пригадуються наївний прийом старих курортних фотографів, коли у дірку на пейзажі з вершником треба було вставити голову). І це дуже добре ілюструє думку про те, що життя та мистецтво взаємопроникливі та взаємозамінні – твір мистецтва зникає, натомість в отворі виникають фігури відвідувачів виставки, рухаються, розмовляють, живуть.
Mironova Gallery (Лаврський пров., 9)
Наталія Корф-Іванюк продовжує велику серію ню, яка минулого року стала «продуктом карантину». «Плоть» і «кров» тут не антонімічні, у тому сенсі, що плоть не прикриває чемно всю ту божественну мішанину судин, по яких тече тепла кров, – ми можемо милуватися оболонкою, але не дуже готові уявляти внутрішні структури тіла. Ні, вони синонімічні, і ряд синонімів продовжують поняття «життя», «пристрасть», «емоційність»… Якщо вважати червоний колір символом одночасно крові та пристрасті, то ось вони, усі відтінки червоного, розлиті художницею по великих полотнах. Її ню втратили індивідуальність, це не портретування, а дослідження загального, людського. Тулуби без голови, без ніг, довершена анатомія вгадується під озерами та струмками фарби, рух пензля здається надлегким, неначе не потребує зусиль від художниці. Стіни галереї палають вогнем, градус експресії досягає температури Сонця.
BARVY (вул. Мечникова, 3)
«…не боїмося ми вовка і сови…» – вдала назва для виставки живопису Антона Тарасюка. Він уміє поєднати дорослу, ледь гіркувату іронію з наївним дитячим подивом від того, що відбувається навкруги. Антон наче має великий окуляр – герої його полотен постають окремими, одиничними, художник ставить собі завдання пізнати світ через його конкретику, скласти пазл з маленьких шматочків реальності. Ось квіти у вазі, ось груша, стілець, ведмідь, голуби, закохане подружжя… І тільки-но глядач повірить у мімішність біленько-рожевих персонажів, як проглядає щось небезпечне, чорне, забризкане неначе кров’ю! Бо вовк і сова – вони поряд, і розслаблятися не можна.
Block A Gallery (Бехтеревський пров. 14)
Олег Тістол нечасто влаштовує виставки у Києві, і «Свіже повітря» – це його перша персональна виставка за кілька років. Вона невелика, півтора десятка робіт – хоч майже без пальм, але з фірмовою іронією. На полотнах прохолодна відстороненість, впізнавана кольорова гама, здебільшого урбаністична геометрія (серед якої дивно виглядають вітальні африканки). Художник пропонує знайти особливу красу там, де ми її зазвичай не бачимо: пустирі, промзони, паркани, цегляні стіни, сухі дерева. Усе одночасно реальне та ірреальне, трохи розфокусоване, і дистанція між споглядачем та об’єктом перетворює банальне/буденне на явище культури.
Art 14 (Михайлівський пров., 14)
Ще одна версія краси буденного – у роботах художниці Валентини Куцевич. Живописні та графічні роботи присвячені місту, людям, інтер’єрам, у яких авторка знаходить неповторність та оригінальність. Вона так пояснює власну оптику: «Я бачу місто як великий кристал з багатьма гранями. В них все виблискує, змінюється й рухається. Це турботна краса, а спокій не довгий і з домішкою суму. Я всередині цього кристалу, частина його. Й мені це цікаво». Цей зацікавлений авторський погляд огортає все особливим теплом, запрошує до взаєморозуміння, до емпатичного занурення.
Галерея Ню Арт (вул. М. Грушевського, 28/2)
До 19 червня в галереї триває виставка творів Адальберта Ерделі, одного з засновників закарпатської живописної школи, емісара європейського модернізму в українському художньому просторі. Власне, його ім’я стало синонімом цієї школи, і достатньо сказати «Ерделі», як перед очима постають ті самі пейзажі та ті самі кольори. Виставка присвячена 130-річчу від дня народження славетного художника. В експозиції – роботи з приватних колекцій, які представляють технічне та жанрове розмаїття творчості Ерделі.
