• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Гітлера, Сталіна пережила, і цього переживу…»

26 Май, 2022

Прочитать

Містерії тіней та світла

24 Май, 2022

Прочитать

Імперії занепадають, імперії відроджуються

10 Май, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Душегубонька взяв кавоварку…»

27 Апрель, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби

20 Апрель, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Читать Смотреть Слушать
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In 111

Майорці пам’яті

341 Просмотров 15 Октябрь, 2021

Майорці пам’яті Pin It

Жила колись родина у Липовецькому повіті, володіла землею, ростила дітей. Один із них, Зіновій Ямковий, став сотником у армії УНР, а потім опинився в еміграції у Франції з жінкою й дочкою та почав жити наново – важко, як звичайно на чужій землі. Онука Зіновія, Марі-Франс Клер, стала письменницею. Вона вже зовсім француженка, але глибоко у родинній пам’яті зберігаються постаті й голоси з минулого. Після Майдану, коли невідому світу Україну побачили й почули, Марі-Франс вирішила написати роман про своє коріння.

Праця мала б бути титанічною, адже її предки опинилися у найгарячішій точці планети на той час, їх перемолола Громадянська війна, і переказати всі біди – не достане життя. Марі-Франс Клер зуміла знайти баланс  між трагічними подіями (які до того ж внутрішньо заримувалися з подіями 2014 року, коли знову той же ворог прийшов до України) й світлими спогадами своєї матері про життя родини на новій батьківщині. Майорці (або цинії) – символ, який поєднав дві країни. Виявилося, що вони однаково рясно квітнуть під українськими й французькими вікнами.

Документальний роман Cinq Zinnias pour mon inconnu вийшов у Франції 2016 року, українською перекладений Яною Вестель у співпраці з Маркіяном Перетятком.

Марі-Франс Клер. П’ять майорців для мого незнайомця. Київ: Дух і Літера, 2021

Родина схожа на величезну пір’яну ковдру, на яку ви можете дозволити собі безболісно впасти і розслабитися. Вийшовши заміж, Наталі також узяла шлюб і з чоловіковою родиною. Не маючи ані брата з сестрою, ані дядька з тіткою, вона іноді задавалася питанням: кому саме – чоловіку чи його родині – передусім, сказала «так»? З найближчої рідні, за винятком батьків, Наталі мала лише бабусю і дідуся, емігрантів зі Східної Європи, які оселилися в Лотарингії, де вона проводила свої канікули до десятирічного віку. Іноді на Різдво, але обов’язково влітку, два або три місяці щороку, проводила у дерев’яному будиночку у Домбалі – загалом це становить якихось двадцять чотири місяці життя Наталі. Та це був саме той час, коли в душі Наталі починали вібрувати деякі струни її єства. І пам’ять про ці літа з минулого єднається із сьогоденням, щоб освітити темний колодязь заборонених спогадів…

Влітку 2014 року Наталі знімала старий будинок у Провансі. Вона запросила Лео та Люсі, своїх онуків, провести тут серпень. Будинок з’являється на вигині дороги, посеред величезного саду. З черепичним дахом, дворядними фризами та вохряно-рожевими стінами, він височіє над декількома рівнями рестанок, довгих низьких стін із сухої кам’яної кладки, що підтримують виноградні лози й оливкові дерева, розташовані на схилі долини. З другого поверху будинку, на захід, відкривається морський краєвид. Зі східного боку розташований блакитний басейн, у воді якого відбиваються ряди олеандрів і великий кипарис. Дно басейну викладене блідо-блакитною плиткою, а обідок прикрашений двоколірною мозаїкою. Дитяча кімната відкрита на захід, вона виглядає на море. З кімнати Наталі видно басейн, її вікна повернуті на Схід…

…

Як завжди, Люсі та Лео просять Наталі почитати їм перед сном. Незважаючи на свої майже тринадцять років, Лео й досі отримує від цього таємне задоволення.

– Але ви втомилися. І до того ж, не маю книги, щоб вам почитати… – вибачається Наталі.

– Нічого, бабусю! Розкажи нам свої історії, коли ти була маленькою.

– Так, але тільки одну, а потім ви засинаєте. Домовилися? Цю історію розповідала бабуся Маруся – моя єдина бабуся. Я її дуже любила.

– Історію чи свою бабусю?

– Обох, мої любі! Маруся почула її, коли була маленькою, в Україні. Ось ця історія.

новая книгачитать
Share

Читайте также

Просмотр

Все о Василии Куролесове

Просмотр

Портниха из Дахау

Просмотр

«Путь эстета по ту сторону добра и зла»

Просмотр

Место действия Киев

Просмотр

14 революций за четыре года

Просмотр

«Німець скаже…»

Просмотр

Доверять нельзя проверять

Просмотр

Капітал від Маркса до Пікетті

Предыдущий пост

Хлопчик солодкий, хлопчик пряний

In Город

Хлопчик солодкий, хлопчик пряний

Просмотр

Следующий пост

АртТиждень

In Арт

АртТиждень

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: