Рожевий слон, внутрішні речі, пастелі Скандакова, костюми Петрицького, чудовиська Примаченко та колгосп на Місяці – Марина Полякова анонсує найцікавіші виставки насиченого тижня.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Сергій Корнієвський, чия персональна виставка True Stories відкрилася напередодні при великому напливі людей (особливо було приємно бачити дніпрян, які не забувають свого друга юності), майстер гумору та романтики, повітря та неочікуваних ракурсів. Галеристка Тетяна Савченко називає його стиль «нео-поп-артом», і це слушно – Сергій нерідко використовує «готові» популярні образи. Згадаємо, що один з його проєктів був присвячений Папі Римському, а в нинішній експозиції виникають, наприклад, «зелені чоловічки» (ні, не наші, а справжні, з глибин Космосу), рожевий слон, символ прекрасної мрії, або ж авто-мачо, тобто накачаний красень, який так лежить під автівкою, ніби позує «Плейбою». Можливо й позує, ми не знаємо, тому що автор грає ситуаціями й образами вільно. Сергій Корнієвский прекрасний рисувальник, тонкий колорист, він зухвало компонує і багато іронізує. Всі ці інгредієнти, безумовно, складаються в рецепт успіху. Виставка триватиме до 18 лютого.

Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Є. Коновальця, 18 д)

Школа сучасного мистецтва і кураторка Вікторія Бурлака представляють ефектну колективну виставку (одна з робіт – на головному фото), присвячену пошуку того, що сидить у глибинах людської психіки й формує суб’єкта – тих «речей із внутрішнього простору», про які пише Славой Жижек, популяризатор Жана Лакана. «Розібратися у собі – завдання непросте. Відокремити зерна внутрішнього від полови зовнішнього. Мистецтво давно відпрацювало цю технологію пошуку – ну хоча б у випадку із сюрреалістами, які справжньою, найвищою реальністю вважали реальність внутрішню, яка завжди прихована та підлягає виявленню. Для цього вони займалися чимось подібним до практики щоденного самоаналізу – читали знаки та образи, які посилаються з несвідомого, що ретельно ховається, але ніколи не бреше… Ці образи – дивні, лякаючі істинною сутністю наших бажань Речі – спливають уві сні чи маренні, у станах, коли цензура свідомості не працює. Якщо подивитися на мистецтво з цього боку, то саме на нього можна покладати надії на порятунок світу від загальної брехні. Адже кожен Образ говорить про істину наших бажань, відтак про нас самих», – каже кураторка проєкту. 

Дукат (вул. Володимирська, 5)

Після того, як пішов з життя львівський художник-шістдесятник Юрій Скандаков (1932–2007), здавалося, що його творчий доробок загублений, розпорошений по приватних колекціях. Але силами друзів та ентузіастів вдалося знайти чимало робіт, і вже кілька років у різних містах успішно проходять виставки творів Скандакова, півтора року тому ми бачили виставку в Києві. І ось тепер – майже чотири десятки його робіт, переважно пастелей, в «Дукаті». Про Юрія Скандакова можна сказати «легкий пензель, легкий олівець» (як про письменника кажуть «легке перо»). Здається, що художник без особливих зусиль, на льоту, на хвилі натхненного враження, створював свої роботи – з незмінним подивом і любов’ю до подробиць великого світу. Але ж ми розуміємо, який масив високої школи, яка праця ховається за тією легкістю й невимушеністю.

МЦ «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/1)

Анатоль Петрицький (1895–1964) – український живописець, графік, художник театру, футурист, новатор, реформатор національної сценографії. Він здійснив справжню революцію в організації сценічного простору та дизайну театрального костюма. Сучасні дизайнери, музейники та модельєри надихнулися його авангардним театральним доробком і об’єднали зусилля задля популяризації спадщини. В експозиції представлені оригінальні ескізи театральних костюмів Анатоля Петрицького з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Познайомившись з театральною творчістю майстра, студенти Майстерні графічного дизайну Віталія Шості (НАОМА) розробили акцидентні літери, які стали основою візуальної айдентики проєкту, і запропонували об’ємно-просторові композиції, що увійшли до експозиції. Проєкт супроводжують спеціально створені рекламні відеоматеріали, постери і сувенірна продукція.

Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе (Андріївський узв., 21)

У Поля Сезанна є фраза про те, що витвір мистецтва, ідея якого не почалася з емоції – не є мистецтвом, нагадують організатори проєкту. Ця виставка є своєрідним відображенням вислову великого художника-реформатора. Експозиція побудована таким чином, що крізь призму живописних полотен глядач може відчути послідовність емоцій та станів під час створення робіт. На виставці демонструються твори Олександри Синько, Ростислава Синько, Валентини Козяр, Сергія Бурбело, Олександра Павлова, Руслана Пушкаша, Катерини Рудакової, Костянтина Косаревського.

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Галерея представляє виставку групи Pomme de Boue, відомої своїми інтервенціями у публічний простір Києва, – представлені скульптурні роботи та мозаїки, створені впродовж 2021 року. Основним медіумом для групи анонімних авторів є мозаїка. З осені 2018 року і до сьогоднішнього дня митці розмістили на вулицях міста більш ніж 300 об’єктів, створених з яскравої керамічної плитки. Власне поле художніх інтересів автори, які протиставляють себе конвенційним стріт-артистам сучасності, окреслюють навколо структури візуальної форми, при цьому непрямо звертаючись до спадщини Пікассо, конструктивізму, Баугаузу, геометричному абстракціонізму. Виставка зібрана з об’єктів, що помітно відрізняються від вже розміщених у міському просторі. Представлені роботи демонструють подальшу еволюцію творчої думки художників.

Avangarden gallery & wine bar (вул. Січових Стрільців, 23 а)

Харківсько-київський художник Сергій Кондратюк занадто молодий, щоб пам’ятати Союз. І його рефлексія щодо радянського цікава саме відсутністю реальних спогадів. Це мистецтво без ностальгії, гумор з дистанцією в покоління. Сергій працює з артефактами недалекого минулого (наприклад, у нього є поп-артова серія, присвячена фарфору), з символічною системою, впізнавано маркованою СРСР. Але при цьому художник виймає артефакти з контексту й створює контексти нові, де артефакти набувають свіжих змістів. «Космічна серія» прекрасно демонструє цей прийом. Колонізатори Місяця – колгоспники, цілинники, які опинилися зі своїми тракторцями, вантажівками, молочними бідонами, у своїх ватниках та хусточках на чорно-білому пустельному Місяці. Ми не бачимо їхніх облич за шоломами скафандрів, але знаємо, що це обличчя ентузіастів. Бо куди б не закинули керманичі радянську людину, хоч у Космос, вона неймовірними зусиллями, з повним самозабуттям будує місто-сад. Навіщо? Питання зайве.

Музей Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Ще одна виставка, присвячена радянській добі, – «Червоний шум». На цей раз досліджується візуальний тиск радянської пропаганди на обивателя. Музей історії міста Києва володіє колекцією промовистих артефактів, що супроводжували людину все життя: прапори, вимпели-відзнаки, листівки, сувенірна продукція різного рівня – від дешевеньких дерев‘яних тарілок з петриківським розписом до пафосних порцелянових ваз із портретами Леніна, від вишуканих ідеологічно забарвлених предметів до відвертого кічу. Це повсюдне мерехтіння радянської символіки та гасел перетворилося на щось подібне до білого шуму – технічного поняття, яке позначає постійний шум, розподілений по усьому діапазону звукових частот, уникнути якого неможливо. Кожна експозиційна група, а також деякі окремі експонати супроводжуються роз’яснювальними текстами (а іноді й анекдотами). В рамках виставки відбудеться низка заходів, слідкуйте за розкладом.

Національний музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

Після «червоного шуму», який наповнював голови радянських обивателів, творчість Марії Примаченко – як ковток свіжого повітря, напоєного нектаром. А у порівнянні з тими справжніми чудовиськами, які крутили-вертіли людськими долями, «справдешні чудовиська» Примаченко – веселі, добрі, ласкаві та кумедні, їх і дитинка не злякається. Так, наївне мистецтво Примаченко видається родом із дитинства – щире, безпосереднє, поза правилами раціонального світу дорослих. Але разом із тим її роботи не існують поза контекстом сучасності, а навпаки доповнюють його сенсами, яких нам сьогодні так бракує. Прості форми й чисті яскраві кольори допомагають виокремити із навколишньої реальності найважливіше – можливість творення світу власноруч.

НАОМА (Вознесенський узв., 20)

На кафедрі живопису та композиції триває виставка студентських робіт Ади Рибачук та Володимира Мельниченка, приурочена до 90-річчя Володимира Володимировича. В експозиції представлено 31 студентську роботу митців з фондів кафедри та з фонду АРВМ, – живописні твори, створені за часів навчання молодих художників у КДХІ (зараз НАОМА) з 1951 по 1957. Ада вчилася в портретній майстерні професора О. О. Шовкуненка, Володимир – в батальній майстерні професора К. Д. Трохименка. На п’ятому курсі професорка Т. Н. Яблонська порадила поїхати у творчу подорож за новими сюжетами та кольорами, і Ада з Володимиром виїхали на літню практику до берегів Білого та Баренцевого морів. В експозиції – замальовки, етюди та підготовчі ескізи до дипломів Мельниченка і Рибачук з тієї практики. Митці назавжди полюбили суворий північний край та пропрацювали там загалом сім років.