Новий рік приніс, окрім нових випробувань, нові радощі – наприклад, театральні прем’єри. Буде багато сімейних драм, кримськотатарські казки та навіть стендап, над яким доведеться чи то посміятися, чи то розчулено порюмсати.

Театр ім. І. Франка (пл. І. Франка, 3)

«Безталанна». Режисер Іван Уривський, художник-постановник, художник по костюмах Тетяна Овсійчук

Психологічна драма «Безталанна» (на головному фото), написана І. Карпенко-Карим 1886 року, спочатку мала називатися як роман Герцена, риторично – «Хто винен?» (добре, що драматург передумав). Потерпання Гната, Варки і Софії у любовному трикутнику і самі по собі печальні, а якщо занурити історію у задушливу атмосферу українського села (так, без тяжкої української долі нікуди!), то вийде справжня драма з розпачливим фіналом. Прийом повторів деяких фраз здається зайвим, але все працює на ідею – скільки не повторюй, скільки не питай «хто винен?», життя відповіді не дасть. Що є у виставі? Вишукана земельно-охриста-сиза кольорова гама, складна музика, сильні ролі. Чого немає – кожухів, сорочок та свиток, бо костюми осучаснені, еклектичні, і це добре. До речі, вистава посіла другий рядок у театрально-експертному рейтингу «Київського рахунку» (на першому – «Пер Гюнт»).

Театр драми і комедії на лівому березі (пр. Броварський, 25)

«Несмішний стендап». Драматургиня, режисерка та авторка ідеї Тамара Трунова

8 лютого – прем’єра вистави (втім, квитки є вже тільки на березень), назва якої здається оксюмороном: ну як це стендап несмішний? Навіщо тоді його починати? Але хіба так не буває на сцені та взагалі в житті, коли те, що задумано як комедія, перетворюється на драму? Ну добре, хай на мелодраму, або на трагіфарс, або як піде. Бо це справжні життєві історії, котрі будуть розповідати актори, у такому випадку наполовину вже актори, наполовину просто люди – з теплою, незахищеною інтимною середкою. Буде смішно, буде, мабуть, й до сліз.

Малий театр (вул. Олеся Гончара, 33)

«Зальот». Режисер Юрій Радіонов, драматургиня Людмила Тимошенко, художниця Юлія Заулична

Дія «лампової» авіадрами за п’єсою «Дядя Міша проходить мимо» Людмили Тимошенко відбувається у скрутні 1990-ті роки, наше недалеке минуле. Героїня драми Ліда вся у майбутньому – вона мріє про небо, мріє після школи вивчити англійську і стати стюардесою. Йти до літака у зграйці гарних дівчат у пілотках «волосся тріпоче, хустинка як в Айседори Дункан, в руці жовтий чемоданчік на колесиках, а очі світять як вогні аеропорту…» На жаль, в родину приходить біда, дорослі опускають руки, життєвий шлях Ліди, який здавався рівним, перетворюється на випробування, а добрі люди – на мілких масних злодіїв.

Театр «Золоті ворота» (вул. Шовковична, 7 а)

Тест. Драматург Лукас Берфус (Швейцарія), режисерка Тамара Трунова, Марія Погребняк

Прем’єра ще однієї сімейної драми, на цей раз горору, відбудеться 18 лютого. Швейцарський драматург і письменник Лукас Берфус написав п’єсу з оригінальною назвою Die Probe (Der brave Simon Korach) 2007 року. У Німеччині першу постановку критикували за певну картонність, надуманість персонажів, подивимося, як вийде в нас. Родина в ідеалі має бути колискою та скелею, підтримкою та захистом людини. Але так відбувається далеко не завжди. Якщо в родинних стосунках з’являється підозра (і найстрашніша: мій батько – не мій батько!), якщо з шаф виймаються скелети, якщо кожен має вирішити для себе, хто він, кого він кохає, кому вірить, то це – випробування, екзамен, тест. Що переможе, закони генетики чи духовна близькість, ми взнаємо на прем’єрі.

ЦСМ «ДАХ» (вул. Велика Васильківська, 136)

«Сповідь, або “Крові прагну”». Режисер Владислав Троїцький

Ті, хто знайомий з творчістю Антона Чехова, діляться на дві категорії, одні вважають його нудним, інші – глибоким та дотепним. Засновник театру «ДАХ» Влад Троїцький певно належить до другої категорії, бо створив моновиставу за творами Чехова – про абсурдність людського світосприйняття. Дійсно, абсурдності буття у Чехова багато, він зміг знайти якісь надзвичайно тонкі виразні засоби її демонстрації. Чеховських героїв, вважає Троїцький, відрізняє занадто серйозне ставлення до життя, і це призводить до трагедій чи принаймні викликає душевні страждання. Як все це відбувається, розбирається актор Володимир Лютіков. Вистава йде мовою оригіналу.

ТЮГ на Липках (вул. Липська, 15/17)

«Легенди Бахчисарая». Режисер Ахтем Сеітаблаєв, художник по костюмах Надія Кудрявцева

Казка-феєрія для маленьких глядачів поєднала сюжети чотирьох кримськотатарських казок «Подорожні», «Ложка солі», «Заповіт гончаря», «Місто сімдесяти ремесел» (не самі популярні на українській сцені казки, та що там скромничати – це перший випадок їх драматургічного опрацювання). Танці, мелодії, вікова мудрість маленького народу зі складною долею наповнюють красиву, візуально ефектну виставу, яку театральний критик Людмила Олтаржевська назвала «надзвичайно потужною з точки зору культурної дипломатії». Музику створив Усеїн Бекіров, кримськотатарський джазовий музикант, заслужений артист України.