Посмертна маска путіна, плакат як зброя, фламандці у Києві та півник зі згарища – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки київського тижня.

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1, великий зал)

Кожного разу постає важке питання – а чи потрібно зараз робити художні виставки, і кожного разу знаходиться відповідь – так, бо це теж форма осмислення реальності. Майже храмовий настрій розлитий серед білих стін, на яких чорніють роботи Ольги Кузюри й Владислава Рябоштана. Кураторка Тетяна Сафір створила камерний проєкт «VIII», у якому з розгубленості, з чорно-білого розпачу – адже фарби нашого світу потьмяніли, – виростає впевнена сила. Головним образом для кураторки став Восьмий Старший аркан у Таро – беззбройна жінка підкорює лева, єднаються небо і земля, вогонь і вода, душа наповнюється гарячою силою, яка все перемагає. Ми ще тільки на шляху до перемоги, й наша сила настояна на болю і ненависті. Виставка відкрилася наступного дня після удару по Вінниці. Частина робіт Ольги Кузюри створена до лютого, але як сьогодні сприймаються немовлята, яких душить важкий чорний ґрунт, попіл, сажа? Малюнки Владислава Рябоштана – це, навпаки, актуальний щоденник війни: розкреслені гусеничними танковими стрічками поля, сільські дороги у воронках, ракети, що злітають з посадок, гвинтокрили, розтрощена «Мрія»… Не маючи змоги нормально працювати, Владислав робив швидкі замальовки на альбомних аркушах, і тепер вони складаються у пропілеї до другого залу, де знаходиться концентратор нашої сили й ненависті: ядерна валізка (робота Андрія Підлісного). Червоною кнопкою терористи шантажують весь світ, але поряд, два в одному – чорна посмертна маска путіна.

Український Дім (вул. Хрещатик, 2)

Плакат – можливо, найбільш концентрована форма мистецької пропаганди. Лаконічність, виразність, свідома колористична та символічна обмеженість створюють чітке послання. Український (анти)воєнний плакат сьогодні вже може продемонструвати великі досягнення. Художники активно працюють, до форми плаката звернулися навіть ті, хто до лютого працювали в інших техніках і жанрах. Ще гарячі плакати розлітаються соцмережами й невдовзі з’являються на виставках, українських і закордонних. Виставка в Українському Домі велика, але не треба думати, що вичерпна, попереджають організатори, бо це «крапля з океану тієї мистецької реакції на події війни, яку нон-стоп генерують художники, дизайнери, ілюстратори у форматі плаката». Учасники проєкту: Антон Або, Данило Галико, Тетяна Якунова, Марі Кінович, Женя Полосіна, Юлія Твєрітіна, Данил Штангеєв і Борис Філоненко, Михайло Скоп, Андрій Єрмоленко, Олексій Сай, Мітя Фєнєчкін, Роман Романишин і Андрій Лесів, Альбіна Ялоза, Антон Логов, Kinder Album, Олексій Ревіка, Ave Libertatemaveamor, Катя Лісова та інші.

PinchukArtCentre (вул. Велика Васильківська, вул. Басейна, 1, 3-2)

Виставка «Коли віра зрушує гори» – масштабний проєкт, підготовлений у партнерстві з антверпенським Музеєм сучасного мистецтва М НКА і фламандським урядом. Понад 40 творів іноземних художниць та художників вступають у діалог із роботами українських митців та мисткинь (Оксани Чепелик, Данила Галкіна, Влади Ралко, Олексія Сая, Андрія Сагайдаковського та ін.), більшість яких була створена під час війни. Виставка спонукає відчувати, розмірковувати та рефлексувати поза межами негайних викликів війни.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 2)

У березні мав святкуватися 100-річний ювілей з дня народження Марфи Ксенофонтівни Тимченко – майстрині народного живопису, петриківського розпису, художниці по фарфору. На 24 лютого планували відкриття виставки її робіт, але у найтяжчі для Києва місяці експозиція була розібрана і схована. Сьогодні можна подивитися ці чудові розписи на папері та на посуді: тарілках, чайниках, чашках, вазах… Марфа Тимченко 33 роки пропрацювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (КЕКХЗ), з-під її рук вийшло безліч прекрасних витворів. Виставка триватиме до кінця липня.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 2)

Чи хто думав, розбираючи бабусині серванти й не знаючи що робити з уже немодною керамікою, що мода повернеться, та ще яким дивним шляхом? Брати підкопченого ворожим вогнем, але нескореного півника з Бородянки зараз коштують дурних грошей, а сам він став центром виставки васильківської майоліки, створеної у співпраці з Національним музеєм Революції Гідності (де тепер зберігається міцна пташка і знаменита кухонна шафка). Експозиція розповідає про історію Васильківського майолікового заводу (ВМЗ), успішного художнього підприємства XX століття, яке не так давно було доведене до банкрутства, та представляє твори його провідних художників. Виставка триватиме до 31 липня.