Кінець дитинства, половина як концепція, мистецтво води й щоденники війни – Марина Полякова розповідає про найкращі київські виставки цього тижня.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Центр сучасного мистецтва White World – не тільки виставковий простір, а і спільнота митців, об’єднаних дружбою та родинними зв’язками: тут малюють всі! Влад Кришовський розвивався у сприятливій творчій атмосфері, ми бачили різні його постіронічні проєкти. Але тепер дитинство закінчилося, і все буде серйозно. Так, «Кінець дитинства» – це розповідь як про стрімке дорослішання країни після лютневого нападу, її остаточне самовизначення, так і про переживання самого Влада, у якого перед гарячою фазою війни народилася донька. Це візуально і змістовно цільний проєкт, що демонструє нам зрілого художника з оригінальним почерком, котрий вільно експериментує в межах свого впізнаваного стиля. Влад майже відмовився тут від кольору, натомість об’єднав серію єдиним іржаво-попільним колоритом, – і символіка цих відтінків сама по собі промовиста. Ми бачимо й авторську манеру (так, Кришовського ні з ким не сплутаєш), і деякі вже знайомі образи, але при цьому щось абсолютно нове, сильне. Лютнева тінь накрила все дитяче і смішне, тепле й дороге серцю, але бородянський півник уцілів, і предки зі старих світлин спостерігають, як ми дорослішаємо.

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1, великий зал)

У березні на Іншому Києві вийшла перша добірка українського мистецтва воєнного часу, і в ній була робота Олексія Ревіки «Харків». У другій добірці з’явилася робота Нати Левітасової «Дайте нам дихати. Маріуполь». Таким чином, ми пів року слідкували за творчістю Нати й Олексія… але не могли навіть мріяти про їхню спільну виставку. Це трапилося – Imagine Point, вірна своїй концепції поєднання двох художників, запросила їх виставитися разом. Назва проєкту «Половина» (половина року, виставковий простір чесно пополам) поступово обростала додатковими змістами, – мабуть, це про кожного з нас, розтятого навпіл, про наш світ, який розвалився в одну мить, і хтозна, як і коли стане знову цільним. Художники на відкритті трохи дуркували, Олексій запевняв, що в нього просто каракулі, Ната розповідала про свій один-єдиний плаский пензлик… А навколо висіли їхні роботи: сувора документація тих подій і станів, які переживала країна. Люди боялися і страждали в окупації, їхали світ за очі, дивлячись з вікна на холодні пейзажі, втрачали рідних і домівки (символ дому наскрізний в обох авторів)… Все це буде згадуватися при погляді на роботи художників. Олексій своїми античними «каракулями» (копітка робота кульковою ручкою), Ната своїми конструктивістськими ландшафтами у ніжних кольорах проробляють власну і суспільну травму (як каже галеристка Катерина Добровольська), перетворюють горе війни на мистецтво.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Едуард (Ед) Потапенков не відносить свої картини до якогось конкретного стилю, не станемо й ми це робити – тим більше, що в його випадку роздавання дефініцій дійсно утруднене. Достатньо пам’ятати, що особиста генеза Еда як художника – це Дніпропетровське художнє училище, а потім Київ, угрупування «Холодний ВЕЛ», де Е – Едуард, і легендарний сквот на Олегівській. Відлуння тих зухвалих часів, коли все тільки починалося, чути й сьогодні, воно проявляється в особливій авторській свободі. Кожна робота Еда: це новий сюжет, неочікуваний ракурс, нестримна фантазія – і майстерна легкість живопису. Вода заливає анфілади й статуї, мандрують медузи крізь офіс, стрибають у холодний вир мускулисті балерини, пливуть кудись журнали з іноземними обкладинками, тоне різдвяна ялинка разом із радісними мешканцями ошатного будинку…  Глобальне потепління настало, льодовики тануть на полюсах, світ занурюється у воду, і після загибелі цивілізації залишиться тільки мистецтво.

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Галерея представляє продовження проєкту «Щоденники. Колективна виставка мистецтва воєнного часу». До другої частини увійшли графічні роботи Інги Леві із серії «Подвійна експозиція» – художниця від початку війни подорожувала і щодня створювала малюнок-згадку. Кожен із них двоєдиний: сцена мирного життя поєднана із зображенням воєнних подій чи новин, ніби фотонегативи, накладені один поверх іншого. Також до експозиції увійшли живописні роботи Юрія Пікуля із серії «Народна архітектура України», присвячені провінційній архітектурній традиції. Третя частина «Щоденників» – живопис Олега Тістола, тіні предметів зі сховища, в якому перебував художник перші місяці війни, а також роботи серії «Ай-Петрі», де сама гора є символом української перемоги.