Кожна епоха пахне по-своєму. 120 років тому над Києвом розливався аромат фіалок…
У газеті «Кіевлянинъ» від 16 січня 1900 року надрукована велика реклама духів «№ 4711, Рейнская фіалка». О, звісно, це були не просто духи, а елітні духи без додаткових запахів, тільки з найніжнішим ароматом свіжих фіалок, від «модного парфюмера великосветских кругов» – Постачальника Двора Його Імператорської Величності Фердинанда Мюльґенса!
Німець Фердинанд Мюльґенс (або Мюлленс) був спадкоємцем Вільгельма Мюльґенса – відомого бізнесмена, доволі хитромудрого. Наприкінці XVIII століття він у Кельні, – місті, де італієць Йоганн Марія Фаріна придумав і почав виробляти Kölnisch Wasser, або ж Eau de Cologne, тобто «Кельнську воду», або просто одеколон, – відкрив своє виробництво, викупивши вже відомий бренд у спадкоємців Фаріни. А потім став продавати права на виробництво «води» під ім’ям «Фаріна» всім підряд, розмивши (даруйте за каламбур) унікальність бренду.
Родина Фаріни судилася з Мюльґенсами кілька десятків років і перемогла. Фердинанду довелося придумувати свій бренд… але від «одеколону» він не відмовився. Назва марки Eau de Cologne & Parfümerie Fabrik Glockengasse No. 4711 з’явилася від адреси в Кельні, де знаходилася фабрика. В газетній рекламі ми бачимо, що вулицю Glockengasse переклали як «Колокольная» і додали, що у Ризі працює ще одна фабрика Мюльґенса. Торгова марка «4711» розповсюджувалася на фарбу для волосся, воду для волосся, туалетне мило («розовое хрустальное», читаємо ми в рекламі, але уявити не можемо), пудру та іншу парфумерію. Існує вона і сьогодні, хоча давно вже вислизнула з рук Мюльґенсів.
А тим часом з одеколоном у Києві відбувалися дивні пригоди. Наприклад, 9(22) червня 1910 року у газеті «Рада» була надрукована новина «Шкодливий одеколон»: «Міністерство внутрішніх справ повідомило київського губернатора, що, тепер поширено в продажі одеколон, зробленний з метілового спірту. Цей спірт дуже шкодливий, а через те забороняється продавати одеколон з метілового спірту. Дозволено буде продавати тільки одеколон на етіловому спірті». Особливої шкоди він міг заподіяти, якщо його випити, розуміємо ми. А така проблема – одеколонне пияцтво – дійсно існувала, якщо пробігтися шпальтами тієї ж «Ради». Зокрема вона сповіщала з підкресленою цікавістю, що в далекому Туруханському краї Російської Імперії, де діє сухий закон, місцеві етнічні меншини спиваються на одеколоні, який завозять нечесні торговці.
Що пили у революційні часи, годі й уявляти, але тоді точно було не до парфумерії: витончені дами й ароматні добродії зникли, зникла і реклама. У часи благословенного НЕПу народ пожвавішав – кияни могли замовити одеколон поштою. У газеті «Вісті ВУЦВК» від 3 травня 1925 року знаходимо таку рекламну об’яву: Бюро посилок товариста «Ларек», що у Харкові, висилає у всі населенні пункти України та Союзу стандартні посилки. Наприклад, посилка № 9 «Рекламная» включала «Отрез ткани плотной на платье. Отрез трико двойной ширины на костюм. Один флакон цветочного одеколона. 3 куска мыла туалетн.», а до посилки № 16 під назвою «Для подарков» входили «1 флакон духов в футляре. 1 флакон цветочного одеколона. 6 кусков туалетного мыла. 1 коробку пудры высшего сорта.1 флакон глицерина “Велюр”. 1 банка крема. 1 тюбик вазелина американского. 1 банка кольдкрема». Люди в ту епоху були, очевидно, невибагливими, й вибирати аромат духів, тон пудри, колір тканини не прагнули. Це дуже нагадує 1990-ті, коли довірливим громадянам поштою розсилали казна що.
Ну і ще одна маленька пригода одеколону в Києві. Восени 1941 року в окупованому місті взялися наводити лад у сфері перукарських послуг – призначили тверді ціни на стрижки, фарбування, гоління тощо. Зокрема прописали, що одеколон квітковий на голову повинен коштувати 2 карбованці, «потрійний» 1 карбованець, а одеколон на обличчя відповідно 1,5 карбованця й 1 карбованець. «Перукарні, що порушуватимуть цю постанову, – пише газета «Українське слово» від 23 жовтня 1941-го, – будуть закривати, а завідувачів перукарень – притягати до відповідальності».
Текст: Марина Полякова
Зображення з відкритих джерел
