13 вересня в Києві представили публіці тизер-трейлер драматичної ігрової стрічки «Буча». Продюсер Олександр Щур і режисер Станіслав Тіунов готуються до знімання фільму, заснованого на реальних подіях, що відбувалися у лютому-квітні 2022-го у Бучі, Ворзелі, Гостомелі та Ірпені. За жанром це байопік, поштовхом стала реальна історія порятунку 203 місцевих жителів Костянтином Гудаускасом (громадянином Казахстану, який 2019-го отримав політичний притулок в Україні та оселився в Бучі). Маючи казахстанський паспорт, він перетинав кордон з окупованими територіями та вивозив людей на вільну Київщину.

Після виходу тизеру та його поширення у соцмережах спалахнула дискусія – як про моральні аспекти, так і про художні якості фільму, – до котрої прислухався «Інший Київ».

(–) Іван Сауткін, режисер: …поганий фільм на серйозну історичну тему чи про знакову історичну постать значно гірше, ніж просто поганий фільм. Такі «шедеври» не тільки обезцінюють тему, а ще і принижують глядача, змушуючи його брехати самому собі. Новина дня: тізер майбутнього фільму «Буча», що буде знятий по «гарячих слідах» до кінця січня. Про цю радісну новину написала навіть Українська Правда. Головна фішка: зніматимуть у Бучі. Тізер – що треба! Совковий кастинг, тупі мізансцени, довбаний провінційний пафос та актори, що «принюхуються до лайна». Повний комплект для бурі оплесків стоячи! Колеги! Може трошки почекаємо з Бучею, а? Якщо вже дуже свербить, щось інше обісремо на цей раз? Там ще не всі тіла ексгумовано…»

(–) Марина Степанська, режисерка, сценаристка: Чому ніхто з українських художників не розставляє зараз російські танки на вулицях Ірпеня? Чому ніхто з українських акторів не репетирує зараз сцени зґвалтування в Бучі? Чому ніхто з українських звукорежисерів не дизайнить зараз крики людей, яких катують? Чому ніхто з українських костюмерів не підшукує зараз, як найточніше закривавити дитячий комбінезон? Чому ніхто з українських гримерів не займається зараз створенням муляжу розірваних статевих органів чи відрізаних членів тіла? Чому ніхто з українських режисерів не знімає зараз ігровий фільм про Бучу в Бучі? Якщо ви дочитали аж сюди, ви знаєте відповідь на всі ці питання, правда ж? Ну тобто якщо ви притомна людина з таким-сяким емоційним інтелектом, соціальною емпатією і когнітивними здібностями, що дозволяють вам обробляти реальність і робити висновки, ви знаєте відповідь. Але в українській індустрії знайшлися люди, в яких брак всього вищесказаного. Бо в них є мета, ба, навіть місія: «Світ має дізнатись про те, що я людина без емпатії і розуму, зліпив “перший фільм про Бучу”, до речі зйомки були в самій Бучі на рештках тіл, які ще доексгумували». Ми маємо започаткувати нарешті дискусію в кіноспільноті про етику роботи з новою темою – ми і війна, ми тут і зараз».

(–) Лєна Чиченіна, журналістка: Фільмують це режисер і продюсер, які раніше подарували нам комедію «Побачення у Вегасі» чи «Продюсер». І ось ці панове чомусь вирішили взятися за таку неймовірно складну та делікатну тему. При тому, що у майже всіх режисерів нині стоїть на неї ембарго. Знімаємо лише документалістику, а з ігровим чекаємо, ще дуже рано. Навіть дуже хороші автори не знають, як туди підступитися. Лишень із тизера фільму «Буча» вже цілком зрозуміла його подальша якість. Така ж, як і в попередніх роботах. Включно з «неймовірною» грою акторів. Навіщо туди В‘ячеслав Довженко ув’язався – не розумію. У пресрелізі сказано, що вони хочуть розповісти цим фільмом світові про Бучу. А то мало розповідей – це раз. Друге – світові вони розкажуть лиш те, що в Україні вкрай слабкий кінопроцес. Як бучанка вважаю, що це чиста спекуляція на темі. Зняти про щось гучне і виїхати на самій темі. Це вже не перша спроба. У Бучі вже хотіли фільмувати сцени-реконструкції заходу танків. Слава богу, цьому перешкодили. Що в людей у голові?

(+) Світлана Поклад (разом із чоловіком, композитором Ігорем Покладом, опинилася в окупації у Ворзелі): «Не бачив, але мені не подобається!» Ну що? Всі кінокритики вже висловили свою думку з приводу ЩЕ НЕ ЗНЯТОГО фільму? Вітаю… Полку екстрасенсів прибуло… Ми можемо скільки завгодно мріяти про те, що Європа, Америка та інші жалітимуть нас більше, ніж себе. Можемо з цією наївною думкою засинати. Але правда інша. Жоден європеєць не поступиться своїм затишком заради нас. Бо для нього його сім’я і його власний дім завжди будуть ближчими, ніж сім’я без даху над головою з Ізюму чи Маріуполя. І так. Вони потихеньку почали втомлюватися від нас. Це гірка правда. А розмови про те, що ми стали і закрили своїми спинами двері в Європу – це тільки розмови на рівні політиків. Які, в свою чергу, дуже залежать від виборців… Ось для чого знімається цей фільм! Для візуалізації масштабів катастрофи! Він має стати своєрідним «холодним душем» для тих, хто допомагає ще нам… В чому мета авторів цього проекту? Привернути увагу всього цивілізованого світу до тих страшних дій рашистів в Україні… Кіно має величезний вплив. Побачивши на власні очі ті сім історій, свідками яких став наш герой та інші жителі Київщини, світ жахнеться… Бо таких Буч в Україні вже тисячі. І скрізь ступила нога російського солдата… Де він, там біль, страх, смерть…

(+) Олег Ущенко, режисер, журналіст: Перша документалка про Перл-Гарбор вийшла через місяць. Перший художній фільм через 4 місяці. Не потрібно виправдовуватися чи щось комусь пояснювати. Головне, щоби у фільмі була цікава історія та захоплюючий сюжет.