Здається, що все навкруги вічне, що те, чого не встиг сьогодні, зробиш завтра. А потім настає мить, коли йде з життя талановита, яскрава людина і закінчується епоха – в моді, дизайні, культурі. Залишається тільки з подякою пам’ятати, зберігати все створене, милуватися, цінити… Журналістка і дослідниця візуальної культури Ірина Белан сьогодні розповідає читачам «Іншого Києва» про ефектну виставку у Гронінгенському музеї (Нідерланди), яка об’єднала двох геніїв.

Я відмовилася від зустрічі з Алессандро Мендіні. У Мілані страйкували транспортники. Графік інтерв’ю був розписаний по хвилинах. Розписаний, але не узгоджений з робітниками громадського транспорту. Я розуміла, що встигаю піти на зустріч або з Алессандро Мендіні, або з Марселем Вандерсом. Голландський напівбог переміг.

Я зняла туфлі на високих підборах і пішла пішки через весь Мілан на інтерв’ю з Вандерсом. Тоді мені наївно здавалося, що кожної весни ми будемо приїжджати на Salone del Mobіle, а Мендіні взагалі вічний. Виявилось, що я помилялася. Потім був локдаун, міланську виставку скасували, усе наше попереднє життя перекреслили, Мендіні помер. Я б могла метафорично написати, що він «пішов», але він начебто нас і не залишав – так багато його розлито у світі. Він помер. Мені й досі болить.

Алессандро Мендіні. Народився у Мілані. У 70-х роках став одним з учасників Радикального напрямку у дизайні. Очолив рух неомодернізму. Входив до дизайн-груп «Мемфіс» та «Алхімія». Промисловий дизайнер. Для мене найкультовішим об’єктом Мендіні залишиться крісло Proust. Хоч іноді я більше схиляюсь до настільної лампи Amuleto. Мендіні захоплювався мистецтвом – для оббивки Proust він використав пейзаж Поля Синьяка «Луг». Одним з останніх його проєктів був готель Byblos у Вероні, для якого він розробив меблі, надавши їм імена улюблених художників – Тернер, Хокусаї, Енгр.

Мендіні співпрацювал з Hermes, Cartіer, Vacheron, Swarovskі, Gufram, Poltrona Frau, Venіnі, Supreme. Мендіні очолював часопис Domus протягом шести років. Був головним редактором часописів Casabella, Modo, Ollo. У своїй редакторській праці він був не самотній – ще одна легенда італійського дизайну Джо Понті також був головним редактором часописів Domus та Stіle.

Алессандро Мендіні заснував із колегами вже легендарну академію дизайну Domus. Викладав в Університеті Мілану. Перманентний успіх італійського дизайну протягом понад 80 років я бачу у здібності ділитися знаннями – тільки тоді вони мають цінність. Мендіні був архітектором. Радикальним архітектором, який відмовився від чистих ліній та зрозумілих просторів на користь мажорним кольорам та трішечки божевільним формам. Ну як трішечки?! Одним з його найвідоміших проєктів став художній музей у голландському містечку Гронінген – подивіться на цю геометрію.

Джанні Версаче. Народився у Реджо-ді-Калабрія. Шити та кроїти навчився у матері. Версаче скинув з вершини Еміліо Пуччі, який довгі роки носив неофіційний титул короля принту. Версаче трішечки божевільно змішував орнаменти бароко та грецький меандр. Ну як трішечки?! Він першим зробив вечірні сукні по лекалах спідньої білизни. На його показах вперше на подіум вийшли чоловіки у джинсах і без краваток. Він першим запросив у перші ряди показів зірок музики, кіно та мистецтва.

Версаче захоплювався мистецтвом. Він розміщав портрети Монро авторства Енді Воргола на своїх сукнях, присвячував колекції мисткині Соні Делоне. Феномен супермоделей – це також він. Саме Версаче виводив на показах табуни моделей, імена яких зараз знають усі, і ці імена зробив він, – Лінда Євангеліста, Наомі Кємпбелл, Сінді Кроуфорд, Крісті Тарлінгтон, Клаудіа Шифер. Щодо клієнтів Версаче, то тут начебто гортаєш Велику британську енциклопедію – Елтон Джон, Стінг, принцеса Діана, Мадонна, Майк Тайсон, Вуді Аллен…

Версаче зробив із моди те, що ми бачимо зараз під час світових тижнів моди, – шоу, яке вийшло із задушливих стін на площі, у музеї, церкви, до парків. Він вивів моду з приміщень, заповнених критиками у важких окулярах, з ручками й блокнотами для нотатків, до людей. Вивів її ніжно за руку, як виводять модель у весільній сукні під завісу показу.

2 грудня у тому самому музеї Гронінгена відкрилася виставка «Gіannі Versace Retrospectіve». Там зустрілися двоє геніальних італійців – Алессандро Мендіні та Джанні Версаче. Нарешті зустрілися – за життя їм не вдалося попрацювати разом. Простір, спроєктований Мендіні, начебто чекав на дизайн Версаче. Це перша причина успіху, який безумовно буде у виставки.

Всі інші стосуються якості самих експонатів – музею вдалось зібрати сукні, костюми, сорочки Версаче з усіх відомих приватних колекцій та музеїв, включаючи музей Метрополітен. Він надав «that dress», «ту саму сукню». Погугліть. Ніхто вже не говорить «сукня, яку обрала Елізабет Герлі для прем’єри стрічки “Чотири весілля та похорони”». Говорять «that dress», і всі розуміють, що мова йде про чорну сукню із золотими шпильками та глибоким розрізом на стегні. Ще пара сантиметрів, і була б вульгарна. Але Версаче вмів вчасно зупинитися.

Вони обидва вміли.

Світлини: Ірина Белан