Відкриваємо новий читацький рік медичним нонфікшеном – а закривали минулий медичним детективом. Дійсно, медична сфера є невичерпним постачальником матеріалу для літератури. Вона специфічна, вона утаємничена від профанів, у неї своя мова, наповнена карколомними термінами, а люди у цій сфері мають особливі якості характеру. Принаймні ззовні так здається. І тому заглядати за лаштунки медицини завжди цікаво.

Данило Сафронов – хірург з багаторічним досвідом операцій після політравм, кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії медичного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна, лікар спортивної медицини, а тепер ще й письменник, адже книга «Від учора. Світло в кінці операційної» стала його літературним дебютом.

Вона складається з тридцяти восьми історій, епізодів з життя автора. Операційні, морги, місця злочинів, кухні хрущівок, берег моря, лінія фронту чи підвіконня з краєвидом на весняну грозу – місця, куди читач потрапляє разом із Данилом і бачить світ його очима. На тлі справжніх людських драм, горя, безвиході й медичних вироків виразно постає життєствердна сповідь хірурга, сповнена любові до людей і своєї справи. І, що дуже приваблює, просякнута делікатним гумором.

Данило Сафронов. «Від учора. Світло в кінці операційної». Харків: Віват, 2022

Великдень.

Додому я мало не приповз. Страшенно паморочилось у голові й боліли ребра. У відповідь на мої стогони та схлипування в передпокої прокинувся батько. Він стягнув з мене куртку, завів на кухню й посадив на стілець. Світло кухонної лампи нестерпно било мені в очі.

—Ніс зламаний.

Батько замислено роздивлявся мою змінену форму обличчя. Тоді швидко поклав свої пальці на моє перенісся й рвучко його повернув кудись убік. Пролунав хрускіт, що його заглушало моє виття.

—Усе, тепер рівно, — констатував він.

Біль був лютий, сльози потекли з моїх очей, і я поплив невідь куди.

—Ого дзюра! І мінус зуб. — Він відтягнув мою збільшену втричі нижню губу, вивчаючи краї розриву зсередини. — Швів на шість.

Тато відкрив коробку з нитками, голками й голкотримачем.

—А… новокаїн?! — завив я від жаху, намагаючись ухилитися, і тієї ж миті скорчився від болю в ребрах.

—Тільки зайві дірки від уколів, — сказав батя. — Тримайся за крісло, я хутко.